вона зателефонувала чотирьом дівчатам. Однієї не було вдома, друга вирушила в Палм-Біч, третя – в Каліфорнію. Тільки одна, з якою вдалося поговорити, щиро повідомила, що лежить у ліжку й хворіє на грип, та коли одужає й зможе вийти з дому – повідомить Янсі. Потім дівчина здалася. Вона вирішила створити ілюзію хороших часів іншим чином. Ця ілюзія просто необхідна – це частина її плану.
Вона глянула на годинник – була третя година. Скотт Кімберлі мав би вже зателефонувати, чи, зрештою, залишити якусь записку. Та, можливо, він просто зайнятий – у клубі, її думки були невпевнені, чи ще десь – купуючи нову краватку, наприклад. Він точно зателефонує о четвертій.
Янсі усвідомила, що має діяти швидко. Вона підрахувала, що, якщо обережно витрачати сто п’ятдесят доларів, то вона зможе прожити ще протягом двох тижнів – не більше. Привид невдачі, страх, що після закінчення цього строку вона не матиме друзів і грошей, ще не турбував її.
Уже не вперше для втіхи, чи просто, аби отримати бажане запрошення, чи так, із цікавості, вона обдумано спокушала чоловіків; і вперше все її життя повністю залежало від результату справи й вперше на неї тиснули нужденність і відчай.
Найсильнішими козирями були виховання та походження; всім прихильникам вона здавалася популярною, бажаною й щасливою. І тепер, частково з нічого, їй доведеться знову створити такий образ. Скотт якось мав би подумати, що добра половина Нью-Йорка лежить біля її ніг.
О четвертій вона пішла в Парк-Авеню, де світило сонце; лютневий день був свіжим і розпиляв аромат весни, високі й такі омріяні для неї апартаменти вишикувались вуличкою, випромінюючи білосніжність. Вона повинна жити тут і мати графік веселощів на щодень. У цих вишуканих «без запрошення не входити» жіночих крамницях вона повинна проводити свої ранкові години, бездумно витрачаючи й витрачаючи гроші, не замислюючись над ціною; в цих ресторанах вона мусить снідати ополудні в товаристві інших модних жінок, випромінюючи аромат орхідей і, можливо, тримати у своїх доглянутих руках мініатюрно-карликового померанського шпіца.
Улітку – ну, що ж, вона від’їжджатиме у свій бездоганний будиночок у Такседо, що стоїть на недосяжній висоті, звідки вона й спускатиметься, щоб відвідувати світ прийомів і балів, перегонів і поло. В перервах між таймами гравці оточуватимуть її, всі в білих шоломах і костюмах, у всіх – обожнювання в очах, і коли вона у вихорі задоволень мчатиме до якоїсь нової насолоди, за нею стежитимуть безліч безсило-ревнивих жіночих очей.
Щодва роки, звісно, вони їхатимуть за кордон. Вона почала планувати свій типовий рік: кілька місяців жити тут, наступні кілька – ще де-інде, допоки вона та Скотт Кімберлі не пізнають добре ці місця, переїжджаючи вслід за найчутливішими коливаннями барометра моди із села в місто, від пальм до сосен.
Вона мала не більше як два тижні, щоб зайняти певну соціальну позицію. В екстазі рішучості, вона підняла голову й подивилася на найвищий білий хмарочос.
– Це
