настовбурчилось. Ралф мимоволі пригадав фразу Альфальфи, з якої вони з братом гиготіли в дитинстві: «Друзі на все життя трапляються лише раз на все життя».
– Тільки помилки тут немає, – продовжив Семюелз, – і ні – ми, бляха, не геть подуріли.
– Що каже Террі?
– Поки нічого, – відповів Ралф.
Ґолд крутнувся в його бік, зблиснули яскраво-сині очі, трохи збільшені круглими скельцями окулярів.
– Ви мене не зрозуміли, Андерсоне. Не зараз, я знаю, що сьогодні ввечері він вам нічого не казав, бо ж добрий розум у голові держить. Я маю на увазі попередній допит. Розповідайте, не бійтеся, бо він сам мені все розкаже.
– Попереднього допиту не було, – відповів Ралф.
Він не мусив би ніяковіти через таке, тільки не з цією справою, яку вони склепали за чотири короткі дні, та все одно зніяковів. Частково через те, що Гові Ґолд звернувся до нього на «ви», наче вони ніколи не пригощали один одного випивкою в «Колесі у воза», що навпроти окружного суду. Він відчув нісенітну потребу сказати Гові: «На мене не дивися, краще поглянь на хлопця поруч зі мною. Саме він газує як не в себе».
– Що? Стривайте. А ну постривайте хвилиночку, чорт забирай.
Ґолд засунув руки в кишені й почав розгойдуватися назад-уперед на п’ятках. Ралф часто бачив, як він це робить в окружному та районному судах, тож наготувався. Перехресний допит свідків під керівництвом Гові Ґолда – досвід не з приємних. Проте Ралф ніколи не вважав це за ваду. Такий вже невід’ємний складник судового танцю.
– Ви хочете сказати, що заарештували його на очах у двох тисяч людей, навіть не давши йому шансу висловитися?
– Ти вправний адвокат захисту, – відповів Ралф, – але й сам Бог не зможе витягнути його з цієї халепи. І, до речі, народу там було із тисячу двісті, максимум півтори тисячі. Стадіон Естель Барґи просто не вмістить двох тисяч. Трибуни обваляться.
Ґолд проігнорував цю кволу спробу розрядити атмосферу. Він дивився на Ралфа так, наче відкрив якийсь новий вид комах.
– Проте ви заарештували його в громадському місці й у такий момент, який можна назвати апофеозом його…
– Апофе-чим назвати можна? – з усмішкою перепитав Семюелз.
Це Ґолд також проігнорував. Він так само пильно дивився на Ралфа.
– Ви навіть не додумалися по-тихому виставити поліцейських навколо стадіону, а тоді заарештувати його вдома, уже по закінченню матчу. Ви зробили це в присутності його дружини й дочок – а це вже явно було навмисно. Яка муха вас укусила? Яка муха між усіх божих тварей на цій землі вас укусила?
Ралф знову відчув, що починає паленіти.
– Дійсно хочете знати, раднику?
– Ралфе, – застережливо мовив Семюелз і поклав долоню Ралфові на руку, наче хотів його спинити.
Ралф скинув долоню Семюелза.
– Сам я його не заарештовував. Наказав це зробити парі офіцерів, бо боявся, що схоплюсь
