Хуаніто»), але знав, що той керував нацистською розвідкою в Іспанії і мав безпосередній доступ до адмірала Канаріса в Берліні. Уся франкістська штаб-квартира в Саламанці кишіла вітчизняними й іноземними агентами – паралельно з німецьким Абвером діяла італійська служба розвідки на додачу до численних іспанських спецслужб, які конкурували між собою і часто заважали одна одній – фалангісти з СІРФ, військово-морська розвідка, цивільна шпигунська мережа, таємна поліція та інші менш відомі організації. Що ж стосується очолюваної адміралом НІОС, вона підкорялася Генштабу, яким керував Ніколас Франко – брат каудильйо. Ця служба спеціалізувалася на впровадженні своїх агентів у республіканську зону, саботажі й ліквідації ворогів як в Іспанії, так і за її межами. До її складу входила особлива група – елітна й нечисленна, – де працював Лоренсо Фалько. На жаргоні спецслужб її називали «Група Брудних Справ».
– Сьогодні ввечері в казино відбудеться прийом на честь італійського посла. Співробітники посольства розмістяться на горішньому поверсі. Гостей буде багато. Раджу тобі прийти.
Фалько зміряв його уважним поглядом. Він знав, що начальник симпатизує йому. «Ти схожий на мого сина», – якось зізнався той. Однак розваги й світське життя підлеглих зовсім не цікавили його. Правильно зрозумівши цей погляд, адмірал відповів багатозначною в’їдливою посмішкою.
– Там буде Ганс Шретер… Ви зустрінетесь віч-на-віч. Поговорите кілька хвилин. Він хоче познайомитися з тобою, але так, щоб не привертати увагу. Без офіційних візитів та іншої бюрократії.
– Що я маю йому сказати?
– Нічого, – адмірал учергове висякався. – Йдеться про зустріч нижчого рівня. Помовчиш і дозволиш на себе подивитися. Не бовкни зайвого. Шретер спробує промацати ґрунт. Він чув про тебе, і йому кортить скласти власне враження.
– Ясно. Дивитися, слухати, мовчати.
– Точно… До речі, на прийом завітає ще один наш знайомий німець – Вольфґанґ Ленц.
– Представник компанії «Рейнметал»?
– Так. Гадаю, прийде з дружиною. Її звуть Ута. Чи Грета. Щось подібне. Якесь коротке ім’я. Може, Петра.
– Я її знаю.
Анітрохи не здивований, адмірал криво посміхнувся. Ці двоє надто добре вивчили одне одного.
– У біблійному сенсі?
– Ні. Формально. Торік зустрів її з чоловіком у Загребі, на званій вечері. Пам’ятаєте? Ви теж там були.
– Авжеж, пам’ятаю, – гримаса змінилася презирливим смішком. – Пухка білявка… з величезним вирізом на спині, що відкривав голу дупу. Повія, як і всі німкені. Дивно, що ти не погрався з такою корівкою.
Фалько ухильно усміхнувся, ніби вибачаючись.
– Я пасся на інших луках, адмірале.
– Розумію, – той розсіяно дивився на нього, думаючи про щось своє.– Хай там як, а зараз ці німці запрошені на прийом як почесні гості. Треба з’ясувати, чи можуть вони стати нам у пригоді.
– Це якось пов’язано
