форми штанам, що спадали на лискучі від лаку черевики. На якусь мить Лоренсо Фалько завмер перед дзеркалом, вивчаючи своє відображення. Результат його задовольнив: бездоганно поголений небезпечною бритвою; бакенбарди підстрижені саме так, як належить; сірі очі дивляться на світ із спокійною, іронічною печаллю. Одна жінка якось сказала (жінки вміють давати точні визначення), що він має очі хорошого хлопчика, чиї справи в школі йдуть кепсько.
В реальності справи у нього йшли чудово, хоча іноді йому було вигідно приховувати це, особливо в жіночому товаристві. Фалько походив із пристойної андалузької родини, пов’язаної з виноробством, виноторгівлею й експортом вина до Англії. Засвоєні з дитинства манери й чудове виховання сталися йому в пригоді, коли безпутна юність, обірвана військова кар’єра й мандрівне авантюрне життя піддали випробуванням інші риси його характеру. Наразі йому було тридцять сім років, і він міг похвалитися насиченою біографією: Америка, Європа, Іспанія. Війна. Нічні поїзди, перетин кордонів під снігом і дощем, міжнародні готелі, темні непривітні вулиці, таємні обійми. Десь у закутках пам’яті свіжі спогади перемішувалися з тінями минулого, невиразними образами й дивними картинами, чию кількість він був би не проти збільшити. Життя нагадувало йому необмежений простір можливостей, величезні мисливські угіддя, доступ до яких мали найвідважніші обранці, здатні піти на ризик і беззаперечно сплатити рахунок, коли настане час вийти з гри. «Скільки я вам винен, офіціанте? Тримайте, решти не треба». Винагороди здобувають відразу. Що ж стосується жорстоких покарань, що, ймовірно, загрожували сміливцям, чекати на них залишалося довго. Для Фалько слова, як-от «Батьківщина», «кохання» чи «майбутнє», не мали жодного сенсу. Він навчився жити теперішнім днем. Бути вовком, що зачаївся в тіні. Жадібним і небезпечним.
Зав’язавши краватку-метелик, він одягнув чорний жилет і смокінг, пристебнув годинник на ланцюжок, поправив скріплені овальними срібними запонками манжети, що виступали з-за краю рукавів рівно на три сантиметри, після чого розсунув по кишенях предмети, акуратно розкладені на секретері: масивну срібну запальничку «Паркер Бікон», авторучку «Шифер Баланс» у зеленому нефритовому корпусі, олівець зі сталевим ковпачком, записник, флакончик із чотирма пігулками аспірину, гаманець із крокодилячої шкіри, де лежали двісті песет дрібними купюрами й кількома монетами – на чайові. Потім він витягнув двадцять сигарет «Players» із великої бляшанки – цю рідкісну марку привозили з Лісабону завдяки зв’язкам НІОС, – запхав їх в обидва відділення черепахового портсигара й сунув останній у праву кишеню смокінга. Ретельно обмацавши себе, щоб перевірити, чи нічого не забув, Фалько розвернувся до нічного столика, де лежав пістолет. То була його улюблена зброя, з якою він не розлучався з липня цього року. Напівавтоматичний браунінг FN 1910 року випуску – шестизарядний пістолет бельгійського виробництва, плаский, легкий, зручний у використанні, обладнаний трьома запобіжниками, здатний пустити дев’ятиміліметрову кулю зі швидкістю 299 метрів за секунду. Перш ніж прийняти ванну, Фалько приділив йому багато уваги: розібрав, ретельно почистив, намастив,
