суворого виразу. Шретер був високим і худорлявим, із квадратним, ретельно поголеним підборіддям і крижаними блакитними очима, позбавленими будь-яких емоцій.
– Радий познайомитися з вами, – сказав він іспанською, з ледь помітним акцентом, якщо не зважати на розкотистий «р».
– Навзаєм.
Вони нерухомо стояли, вивчаючи один одного. Німець затягувався сигарою і час від часу прикладався до чарки. Запала тиша, яку порушувала лише віддалена музика військового оркестру. Наступної миті Шретер позирнув на двері.
– Приємна вечірка, – мовив він.
– Так.
– З фронту надходять хороші новини. Марксисти відступають. Мадрид ось-ось здасться.
– Ширяться чутки.
Скептична репліка Фалько пробудила цікавість німця – він відсьорбнув коньяку й уважніше поглянув на нього.
– Ви знаєте, хто я? – порушив мовчанку Шретер.
– Звісно.
– Що вам розповів адмірал?
– Що ви хотіли зустрітися зі мною наодинці. Обговорити якесь завдання.
Зіниці співрозмовника звузилися.
– Яке завдання?
– Він не уточнив.
Шретер пронизував його поглядом. У кімнаті стояли крісла, але жоден з чоловіків не поспішав сідати.
– Sprechen Sie Deutsch?
– Більш-менш, – посміхнувшись, Фалько теж перейшов на німецьку. – Певний час я жив у Центральній Європі.
– Знаєте інші мови?
– Французьку та англійську. Трохи розмовляю італійською. А ще я знаю всі турецькі прокляття, лайливі й образливі слова.
Жарт розбився об незворушне обличчя Шретера. Він покосився на сигаретний попіл, озирнувся у пошуках попільнички й зрештою легенько стукнув указівним пальцем по недопалку і струсив усе на килим.
– Якщо ви вже заговорили про турецьку… Рік тому ви вбили в Стамбулі одного мого співвітчизника.
Фалько витримав його погляд.
– Можливо.
Шрам на щоці Шретера немовби став чіткішим.
– Його звали Клаус Топека, і він продавав військову оптику.
– Не знаю, не пригадую. – Фалько знизав плечима. – Нічого не можу сказати.
– Ви вбили стількох людей у Стамбулі та інших містах, що навіть не пам’ятаєте?
Фалько промовчав. Він чудово пам’ятав Топеку – приватного торговця, який також співпрацював з Абвером. Це сталося в листопаді 1935 року, до війни. Усе було зроблено швидко й чисто: постріл у потилицю біля дверей дешевого борделю в кварталі Бейоґлу. Імітація збройного нападу. Він отримав наказ ліквідувати Топеку, оскільки той втручався у постачання оптичних приладів, куплених у Радянського Союзу за гроші республіканців. Так звелів адмірал, який за тих часів очолював іспанську службу розвідки у Східному Середземномор’ї. Кумедно, що життя вносить свої корективи, подумав він.
