ж – цибулею, оселедцем, кислими вершками та квітами. На перший погляд не дуже привабливо, але видається, що наш ніс не тямить себе від таких ароматів. На передній частині носової перегородки розташоване щось подібне до канальця зі слизової тканини, в кінці якого є клітини чуттів і нервові волокна. Можливо, що цей так званий вомероназальний орган – тваринно-еволюційні залишки органа, покликаного винюхувати феромони. Варто також додати, що й шкіра реагує на запахи, до того ж спеціальними рецепторами. Однак наскільки вона здатна передавати цю інформацію далі до тіла – поки не встановлено.
Хочемо ми того чи ні, але природа нас поляризувала таким чином, щоб ми максимально притримувалися свого виду. Тобто, коли ми віримо, що контролюємо свою поведінку і свідомо вирішуємо, чи та або та особа годиться нам у партнери, це правильно лише частково, адже наше тіло ще задовго до цього прийняло біохімічне рішення: пан або пропав. Так ми доходимо до генетики, а вона мала би бути підхожою.
Для того щоб ми могли презентувати себе на ринку з погляду генетики якнайкраще, наш піт виділяє так звані молекули MHC. Вони не пахнуть у звичному розумінні цього слова, хоч ми й сприймаємо їх несвідомо рецепторами нашої нюхової слизової оболонки. Такі генетичні компоненти запаху часто захищають від інцесту, адже ця інформація про запах надто нагадує свою: так виходить, що природа подбала про механізм захисту, щоб не завдати шкоди потенційним нащадкам.
Крім того, наш запах надає довколишньому світу або принаймні носу лікаря певні вказівки на стан здоров’я. Лікарський ніс завжди принюхується. Тяжкі захворювання органів, рани, гниття тканин і ракові захворювання можуть суттєво змінювати запах тіла. Захворюванням шкіри теж властивий свій особливий аромат: люди з нейродермітом пахнуть дещо солодкаво, адже їхня шкіра в уражених місцях заселена стафілококами. Захворювання, пов’язані з жирною шкірою (як-от жирні екземи, лупа, акне чи жирна розацеа), радше гіркувато-терпкі на запах. Лікарські засоби, які доводиться приймати через певні хвороби, теж випаровуються.
Немає сумніву, що ви одразу вчуєте, коли хтось курив, уживав алкоголь чи їв часник. Продукти розпаду харчових продуктів потрапляють крізь стінки кишківника у кров, а звідти – до потових залоз. Чуйніші з вас уважатимуть запах вегетаріанця приємнішим за запах м’ясоїда. Принаймні так довело одне дослідження, під час якого тестували піт із пахви чоловіка на привабливість. Жінки, які не споживали ліків (це могло б порушити їхню здатність оцінювати запах), вважали запах пахви вегетаріанця приємнішим, привабливішим і більш чоловічим, ніж запах пахви, власник якої споживав червоне м’ясо. Дивовижно, але чоловіки, які їли часник, теж продемонстрували непогані результати: від їхнього пахвового запаху жінки теж «слинку пускали». Зовсім інша ситуація з таким запахом у дихання… Такий суперпіт повідомляє наше прадавнє Я, що тут хтось харчується здоровою їжею, тобто є добрим постачальником
