мені.
– Безсумнівно, ви перебільшуєте, фройляйн, – почав був Броєр, але йому урвалася мова. Те, що могло видатися підлітковим перебільшенням в устах будь-якої молодої жінки, звучало тут зовсім інакше й сприймалося всерйоз. Годі встояти перед її щирістю й потоком переконливої мови. – Хто він, цей ваш приятель? Чи знаю я його?
– Ще ні! Але з часом ми всі його знатимемо. Це Фрідріх Ніцше. Напевно, ось цей лист від Ріхарда Ваґнера[5] до професора Ніцше послужить рекомендацією. – Вона вийняла листа з сумочки, розгорнула й простягла Броєрові. – Передусім мушу сказати: Ніцше не знає, що я тут і що цей лист у мене.
Почувши останню фразу фройляйн Саломе, Броєр завагався. Чи годиться мені читати? Таж професор Ніцше не знає, що вона показує мені це послання. Навіть не здогадується, що воно в руках Саломе! Як вона запопала цього листа? Позичила? Вкрала?
Броєр пишався багатьма своїми рисами. Він був вірний і щедрий. Його винахідливість у діагностуванні стала легендою: у Відні Броєр був особистим лікарем великих науковців, митців і філософів, як-от Брамс[6], Брюке[7] та Брентано[8]. У свої сорок доктор прославився на всю Європу, й видатні люди Заходу подорожували здалеку, щоб проконсультуватися з ним. А найбільше він пишався своєю порядністю: ні разу житті не вчинив чогось ганебного. Броєру довелося б відповідати хіба що за свої плотські помисли про Берту, які по праву мали б адресуватися дружині Матільді.
Тож він вагався, брати чи не брати листа з простягнутої руки. Щоправда, недовго. Ще один погляд на кришталево-блакитні очі – й доктор узяв. Датований 10 січня 1882 року лист починався звертанням «Мій друже Фрідріху…» Кілька абзаців обведено.
Ви дали світові незрівнянну працю. Ваша книга характерна тою довершеною переконаністю, що свідчить про глибоку оригінальність. Як же інакше ми з жінкою змогли б осягти найпалкіше прагнення в нашому житті? Праглося, щоб якогось дня до нас прийшов хтось ззовні й цілковито заволодів нашими серцями та душами! Кожен із нас прочитав Вашу книгу двічі – спершу за дня мовчки, а тоді ввечері вголос. Ми мало не б’ємося за єдиний її примірник і шкодуємо, що обіцяний другий ще не надійшов.
Та Ви ж недужий! Невже у Вас ще й опустилися руки? Якщо це так, то як радо я зробив би щось, аби тільки розвіяти Вашу пригніченість! З чого мені розпочати? Я не можу нічого іншого вдіяти, крім як розсипати Вам щиру похвалу.
Прийміть моє послання принаймні по-дружньому, навіть якщо воно й не задовольнить Вас.
З найкращими побажаннями, Ваш Ріхард Ваґнер
Ріхард Ваґнер! Броєра це вразило – попри всю його віденську світськість, попри всі знайомства запанібрата з великими сучасниками. Лист, і то який, написаний рукою маестро! Однак доктор швидко опанувався.
– Дуже цікаво, моя люба фройляйн. А тепер скажіть, будь ласка, що саме я міг би для вас зробити.
Знову нахилившись,
Особисті стосунки Ріхарда Ваґнера (1813–1883) і Фрідріха Ніцше почались 1869 року й спершу були дуже теплі, та з 1872-го помітно охололи. У 1888-му Ніцше написав критичне есе «Ніцше
Йоганнес Брамс (1833–1897) – видатний німецький композитор, піаніст і диригент.
Ернст фон Брюке (1819–1892) – німецький лікар і фізіолог. Курс його університетських лекцій відвідував Зіґмунд Фройд.
Франц Брентано (1838–1917) – австрійський філософ і психолог, предтеча феноменології.
