описав вам брат. Мій метод полягав у систематичному усуненні кожного з них. Загіпнотизувавши пацієнтку, я допомагав їй пригадати забуту психічну травму, що спричинила той чи інший симптом. Як тільки вдавалося знайти конкретну причину, він зникав.
– Припустімо, докторе Броєр, що ми вважаємо відчай симптомом. Чи не могли б ви впливати на нього в такий самий спосіб?
– Відчай – це не медичний симптом, фройляйн. Це щось невиразне й невизначене. Кожен із виявів хвороби Анни О. стосувався певної частини тіла; причиною кожного став спалах інтрацеребрального збудження на нервовому ґрунті. Судячи з вашого опису, відчай гера Ніцше стосується тільки мислення. Немає методів лікування людини в такому стані.
Уперше за весь час Лу Саломе завагалася.
– Але ж, докторе Броєр, – вона знову поклала долоню на його руку, – перед тим як ви почали працювати з Анною О., взагалі не було психотерапевтичного лікування істерії. Як знаю, медики застосовували тільки купелі й ці жахливі електричні удари. Я цілком певна, що ви – і, мабуть, тільки ви – змогли б розробити новий підхід до хвороби Ніцше.
І тут доктор зауважив, котра година. Треба повертатися до Матільди.
– Фройляйн, я зроблю все можливе, щоб допомогти вашому приятелеві. Дозвольте вручити вам мою візитівку. Зустрінуся з вашим другом у Відні.
Лу Саломе кинула оком на картку, перш ніж покласти її в гаманець.
– Докторе Броєр, боюся, що це не така проста річ. Ніцше, так би мовити, не належить до пацієнтів, ладних допомогти лікареві. Правду кажучи, він і не знає, що я тут розмовляю з вами. Він дуже замкнутий, гордий і ніколи не признається в тому, що потребує допомоги.
– Але ви кажете, що він відкрито говорить про самогубство.
– У кожній розмові, у кожному листі. Але не просить допомогти. Якби він знав про нашу розмову, то ніколи б не пробачив мені і – я певна цього – відмовився б проконсультуватися з вами. Навіть якби мені якось вдалося намовити Ніцше зробити це, то на консультації він обмежився б своїм тілесним нездужанням. Ніколи й нізащо не став би просити вас полегшити його відчай. У нього глибоке переконання про слабкість і силу.
Прикро вражений Броєр уже нетерпеливився.
– Отже, фройляйн, драма ускладнюється. Хочете, щоб я зустрівся з таким собі професором Ніцше, якого ви вважаєте одним із найбільших мислителів сучасності, аби переконати його, що життя – чи принаймні його життя – варте того, щоб жити. І на додачу я маю діяти так, щоб наш філософ ні про що не здогадався.
Лу Саломе кивнула, глибоко зітхнула й відкинулася на спинку стільця.
– Але як це здійснити? – спитав сам себе Броєр і зразу ж відповів: – По-перше, вилікувати від розпачу – це вже недосяжна мета, як на медичну науку. А по-друге – умова, щоб пацієнта лікувати потайки, переправляє нашу справу до сфери фантастики. Може, є й інші перешкоди,
