ніж під час їхньої останньої розмови, а тепер під впливом дівочої чарівливості відчував, як тане його сила. Дивовижні були слова Лу Саломе про рум’янець: ніколи в житті доктор не чув, щоб жінка чи хтось інший так відверто говорив про соціальні стосунки. А їй усього двадцять один рік!
– Пауль був певен, що Ніцше і я подружимося, – розповідала Лу Саломе, – що ми ідеально підходимо одне одному. Він хотів, щоб я стала для Ніцше ученицею, протеже і другим «я». Хотів, щоб Ніцше став моїм учителем, моїм світським священиком.
Тихий стукіт у двері перебив мову Лу Саломе. Броєр відчинив, і фрау Бекер гучно шепнула, що прийшов пацієнт. Повернувшись на своє місце, доктор запевнив співрозмовницю, що в них обох цілком досить часу, бо ж не записаним попередньо пацієнтам належить довго чекати, і заохотив її розповідати далі.
– Отож, – повела вона далі, – Пауль влаштував зустріч у базиліці святого Петра, найменш підхожому місці для рандеву нашої нечестивої трійці – згодом саме так ми себе й назвали, хоча Ніцше часто вживав назву «піфагорійське товариство»[24].
Броєр упіймав себе на спогляданні не обличчя Лу Саломе, а її грудей. «Чи довго я це роблю? – подумав він. – Чи помітила вона це? Чи помічали інші жінки ось такі мої погляди?» Подумки він ухопив віника, вимів усі думки про секс і зосередився на очах та словах дівчини.
– Професор відразу ж припав мені до вподоби. Зовні він не імпозантний: середній зріст, ніжний голос, очі, що не кліпають і дивляться не так на світ, як у глиб себе самих, неначе пильнують якийсь схований скарб. Тоді я ще не знала, що він на три чверті сліпий. У ньому було щось неймовірно привабливе. Ось перші слова, які він мені мовив: «З яких зірок ми впали сюди – одне для одного?» Тоді ми втрьох почали розмову. І то яку! Незабаром збулися Паулеві сподівання на те, що Ніцше стане моїм другом і наставником. Інтелектуально ми були ідеальна пара. Наші думки перепліталися; він сказав, що в нас мізки близнят – брата й сестри. Ох, Ніцше декламував справдешні перли зі своєї останньої книжки, клав мої вірші на музику й відкрив мені те, що постановив запропонувати світові упродовж наступних десяти років. Вважав, що з його здоров’ям ще проживе не більш як десять років. А за якийсь час Пауль, Ніцше і я вирішили жити втрьох – як одна сім’я. І наперед загадали провести цю зиму у Відні або ж у Парижі.
Утрьох – як одна сім’я! Кашлянувши, Броєр ніяково засовався на стільці. Зауважив, що Лу Саломе усміхається на його замішання. «Невже від неї нічого не приховаєш? Як проникливо могла б діагностувати ця жінка! Чи спадало їй коли-небудь на думку зробити кар’єру в медицині? Чи задумувалася б вона про це, якби була моєю студенткою? Моєю протеже? Моєю колегою, що працює поруч у лікарському кабінеті, в лабораторії?»
Це була могутня, справді всесильна фантазія, але наступні почуті слова вибили її з Броєрової голови.
– Так, я знаю, що світ не схвалює співжиття двох чоловіків і жінки, нехай навіть
Піфагорійське товариство, засноване в VI ст. до н. е., зазнавало утисків, і згодом його розгромили. У 378 році опубліковано «Панаріон» – перелік єресей, до якого ввійшов також піфагореїзм.
