щось. Маю надію, що ми з вами ще й заприятелюємо. Як ви вже зауважили, в мене багато вад. Я імпульсивна, шокую вас і не зважаю на умовності. Але в мене є й переваги – зокрема, гостре чуття на шляхетність духу в людині. Зустрівши таку людину, волію не втрачати її. То що, будемо листуватися?
Відпустивши Броєрову руку, Лу Саломе рушила до дверей, але різко зупинилася й дістала з сумочки два томики.
– Ой, докторе Броєр, я мало не забула. Напевно, вам варто мати останні дві книжки Ніцше. Маючи їх, ви складете думку про його інтелект. Але хай Ніцше не знає, що ви бачили їх. Тоді б він запідозрив, що тут щось не те, бо дуже вже мало продано таких книжок.
Вона знову торкнулася Броєрової руки.
– Іще одне. Хоча в Ніцше мало читачів, та він певен, що колись прийде слава. Якось сказав мені, що йому належить післязавтра. Тож нікому не кажіть, що допомагаєте Ніцше. Нікому не називайте його імені. Якщо ви вчините інакше й він дізнається, то вважатиме це великою зрадою. Ваша пацієнтка Анна О. – це ж не її справжнє ім’я? Ви вживаєте псевдонім?
Броєр кивнув.
– Тоді я порадила б вам так само повестися й із Ніцше. Auf Wiedersehen, докторе Броєр.
Вона простягла руку.
– Auf Wiedersehen, Fra..ulein, – відповів Броєр, відкланюючись і притискаючи до губ її руку. Зачинивши двері за Лу Саломе, він глянув на дві тонкі книжечки в паперовій оправі й відзначив дивні назви – Die Fro..hliche Wissenschaft і Menschliches, Allzumenschliches[29], перш ніж покласти їх на стіл. Доктор підійшов до вікна, щоб востаннє кинути оком на Лу Саломе. Вона розкрила парасольку, швидко зійшла зі сходів і, не оглядаючись, сіла у фіакр, що досі чекав її.
Розділ 3
Відвернувшись від вікна, Броєр труснув головою, щоб позбутися думок про Лу Саломе. Тоді смикнув навислий над столом шнурок – дав фрау Бекер сигнал впустити пацієнта, що чекав у приймальні. Гер Перлрот, сутулий довгобородий єврей-ортодокс, нерішуче переступив через поріг кабінету.
Як невдовзі дізнався Броєр, п’ятдесят років тому гер Перлрот перебув тонзилектомію – травматичну операцію видалення мигдаликів – й мав про неї такі болючі спогади, що досі відмовлявся звертатися до лікарів. Ось і тепер хворий барився з візитом, аж поки, з його слів, «безнадійна ситуація зі здоров’ям» не залишила йому іншого вибору. Одразу ж відкинувши звичні манери медика, Броєр вийшов з-за стола й сів на стілець поруч нового пацієнта, щоб побалакати з ним, як ото з Лу Саломе, про всяку всячину. Вони розмовляли про погоду, про нову хвилю єврейської імміграції з Галичини, про заразний антисемітизм Австрійського товариства реформ[30], про їхнє спільне походження. Гер Перлрот, як і мало не вся віденська єврейська спільнота, знав і шанував Леопольда Броєра, Йозефового батька, тож за кілька хвилин став довіряти синові так, як колись батькові.
– Отже, гере Перлрот, – перейшов до діла Броєр, – чим я можу вам допомогти?
– Докторе, я не можу мочитися – ні вдень, ні вночі. Ось
«Весела наука» й «Людське, занадто людське» (
Засноване 1880 року як Товариство захисту ремісників, 1882-го перейменоване в Австрійське товариство реформ; відзначалося популізмом і крайнім антисемітизмом.
