приятелеві наповнити ванну. Обернувшись, він побачив, що Матільда нахилилася до Фройда, й почув її шепіт: «Ось тепер бачиш, про що мені йдеться, Зіґі. Він майже не говорить зі мною!»
Лежачи в постелі, Броєр не міг заснути через думки про Матільду, яка так інтимно довірялася Фройду. Той що далі, то дужче скидався на одного з членів родини, навіть вечеряв у Броєрів кілька разів на тиждень. Спочатку тісний зв’язок налагодився між двома чоловіками-лікарями. Напевно, Зіґ посів місце Адольфа, Йозефового молодшого брата, який помер кілька років тому. А за минулий рік відчутно зблизилися Матільда і Фройд. Десятилітня різниця віку дала цій жінці привілей материнської любові. Матільда часто казала, що Зіґ нагадує Йозефа тих часів, коли вона вперше його побачила.
«Зрештою, яке лихо від того, – спитав себе Броєр, – що Матільда признається Фройду про мою байдужість до неї? Яка вже тут різниця? Ймовірно, він сам про те здогадався, бо ж помічає все, що діється в домі. Хоч він зовсім не спостережливий у діагностуванні, зате рідко оминає увагою подробиці міжлюдських стосунків і, безсумнівно, спостеріг, як прагнуть діти батьківської любові. Роберт, Берта, Марґарете і Йоганн товпляться навколо нього, вигукуючи в захваті “дядечко Зіґі!”, й навіть маленька Дора усміхається, щойно він з’являється». Безперечно, Фройдові відвідини цієї оселі виходять на добре. Броєр усвідомлював, що сам він, надто вже заплутавшись в особистих справах, не може відігравати ролі, якої потребувала вся родина. Еге ж, Фройд робив це замість господаря, а той, замість соромитися перед своїм молодим приятелем, в цілому почував вдячність до нього.
І Броєр добре знав, що тут ані слова не скажеш проти Матільдиних нарікань на її шлюб. Було чого нарікати! Часто чоловік працював до півночі в лабораторії. Зазвичай у неділю вранці він у кабінеті готувався до лекцій, які того ж дня після обіду читав студентам-медикам. Кожного тижня він кілька вечорів засідав у кафе до восьмої-дев’ятої години й тепер грав у тарок не раз на тиждень, а двічі. Посягнувши навіть на обідню перерву – завжди недоторканний сімейний час, Йозеф щонайменше разів чотири за місяць перебирав міру й працював майже без перепочинку. Та коли тільки навідувався Макс, вони, звичайно ж, удвох замикались у кабінеті й годинами грали в шахи.
Облишивши спроби задрімати, Броєр пішов на кухню попросити, щоб подали вечерю. Знав, що Фройд любить покиснути в гарячій купелі, але хотів якнайскоріше перекусити, щоб іще був час попрацювати в лабораторії. Він постукав у двері ванної.
– Зіґу, коли скупаєшся, прийди до кабінету. Матільда погодилася накрити там стіл – по-простому, без церемоній.
Фройд швидко обтерся, одягнув Йозефову спідню білизну, вкинув свою, забруднену, в кошик на прання й поспішив допомогти Броєрам поставити страви на таці. (Це подружжя, як і більшість віденців, ситно обідало й скромно вечеряло – холодними залишками.) Кухонні двері зі скляними панелями запріли від пари. Штовхнувши їх, Фройд опинився під навалою смаковитого, теплого
