на те, що поруч Фройд, Броєр потягнувся й доторкнувся жінчиної руки.
– Побудь тут трохи. У нас із Зіґом нема секретів від тебе.
– Я вже перекусила з дітьми. Ви удвох можете обійтися й без мене.
– Матільдо, – Броєр силкувався на легкий тон, – ти нарікаєш, що рідко мене бачиш. Ось я й на видноті, а ти мене покидаєш.
Але вона похитала головою.
– Я скоро повернуся зі струдлем.
Броєр кинув на Фройда благальний погляд, ніби питаючи: «Що я ще можу вдіяти?» За якусь мить, коли Матільда зачиняла за собою двері, він зауважив її призначений Фройду промовистий погляд, який неначе питав: «Бачиш, чим стало наше подружнє життя?» Уперше Броєр усвідомив, яка незручна й делікатна роль випала його молодому приятелеві – довіреної особи чоловіка й жінки, охололих одне до одного.
Вони мовчки їли удвох. Броєр спостеріг, що Фройд уважно придивляється до книжкових полиць.
– Чи варто мені приготувати полицю для твоїх майбутніх книжок, Зіґу?
– Мені дуже хочеться! Але не в цьому десятилітті, Йозефе. Нема часу навіть на те, щоб подумати. Єдина річ, що за весь час написав інтерн Віденської лікарні загального профілю, – це поштова листівка. Ні, я думаю не про писання книжок, а про їх читання. О, ця нескінченна праця інтелектуала – вливати знання в головний мозок крізь триміліметровий отвір у райдужній оболонці.
– Чудовий образ! – усміхнувся Броєр. – Конденсована есенція Шопенгауера й Спінози просочується крізь зіницю й зоровим нервом потрапляє безпосередньо в наші потиличні частини мозку. Добре було б, якби я міг їсти очима. Я завжди перевтомлений, тому й не можу читати щось серйозне.
– А як же твоя дрімота? – спитав Фройд. – Що з нею? Я гадав, що ти приляжеш перед вечерею.
– Я не зміг задрімати. Мабуть, перевтома не дає спати. Серед ночі мене розбудив звичний кошмар. Той, у якому я падаю.
– Розкажи мені ще раз, Йозефе, якнайдокладніше, що в ньому діється.
– Щоразу цей кошмар такий самий. – Броєр поставив повну склянку зельтерської води, відклав виделку й відкинувся назад, щоб уляглася їжа. – І дуже яскравий… за останній рік разів десять снився. Спочатку я відчуваю, що земля тремтить. Налякавшись, виходжу надвір шукати…
Він задумався на хвилинку – старався пригадати, як саме описав цей сон раніше. У цьому кошмарі він весь час шукав Берту, а наяву далеко не все відкривав перед Фройдом. Не тільки тому, що ніяково почувався через своє нерозважне захоплення Бертою, але й тому, що не бачив потреби розповідати Фройдові речі, які той мусив би тримати в таємниці перед Матільдою й тим самим ускладнити стосунки з нею.
– …шукати когось. Земля під моїми ногами розповзається, наче пісок-сипунець. Я повільно занурююся в землю й опускаюся на сорок футів, саме стільки. Тоді опиняюся на великій плиті. На ній щось написано. Я намагаюся прочитати цей напис, але не можу.
