курятини.
– Або ж, Зіґу, сон міг виражати страх: роки проминають і пропадають, невдовзі нічого не залишиться в запасі! Візьми до уваги те, що Ісаак був на довгій темній дорозі й силкувався віднайти загублене.
– Гадаю, що так. Напевно, сни можуть відображати бажання чи побоювання. Або і те, і друге. Скажи-но мені, Йозефе, коли тобі вперше таке наснилося.
– Дай подумати.
Броєр пригадав, що вперше це трапилося зразу ж після того, коли він, сумніваючись, чи зарадять Берті його методи лікування, в розмові з фрау Паппенгайм сказав про можливість помістити Берту в санаторій «Бельвю» у Швейцарії. Це було на початку 1882-го, майже рік тому. Так Броєр і відповів Фройду.
– А чи не в січні цього року я разом з усією родиною Альтманнів прийшов на святкову вечерю з нагоди твого сорокаліття? – спитав Фройд. – Якщо відтоді тобі сниться цей сон, то чи не позначають ці сорок футів твоїх сорока років?
– Що ж, за кілька місяців, у січні, мені стукне сорок один. Якщо ти маєш рацію, то чи не доведеться мені відтоді опускатись уві сні на сорок один фут?
Фройд звів угору руки.
– А тут нам уже придався б консультант. Я підійшов до межі можливостей своєї теорії сновидінь. Чи змінюватиметься вже побачений сон людини відповідно до змін у її житті? Заманливе питання! А чому роки маскуються подобою футів? Чому маленький творець снів, що живе в нашій свідомості, завдає собі стільки клопоту задля того, щоб приховати істину? Припускаю, що уві сні висота не доросте до сорока одного фута. Гадаю, цей творець побоїться, що її зміна на один фут, коли тобі стало на рік більше, буде надто вже очевидна й видасть ключ розгадки сну.
– Зіґу, – пирхнув Броєр, витираючи рот і вуса серветкою, – ось тут ми завжди розходимося в думках. Смішно, коли ти заводиш мову про інший, окремішній розум, про якогось чутливого ельфа, що всередині нас придумує хитромудрі сни й приховує їх значення від нашого свідомого «я».
– Згода, це видається смішним, але поглянь на доводи цього твердження. Поглянь на всіх тих математиків та інших учених, які повідомляють, що вирішення важливих проблем прийшли до них уві сні! Тут, Йозефе, немає правдоподібніших пояснень. Нехай воно й смішно, але таки має бути якийсь окремішній підсвідомий інтелект. Я впевнений…
Увійшла Матільда з кавником і двома кружальцями домашнього яблучно-родзинкового струдля, щедро присмаченими Schlag’ом – збитими вершками.
– У чому ти так упевнений, Зіґі?
– Тільки в одному – в тому, що ми хочемо, щоб ти хоч трохи посиділа з нами. Йозеф якраз захотів описати свого сьогоднішнього пацієнта.
– Зіґі, я не можу. Йоганн плаче, і якщо я зараз же не підійду до нього, то він розбудить інших дітей.
Коли Матільда вийшла, Фройд обернувся до Броєра.
– А тепер, Йозефе, скажи, як там було на твоїй дивній зустрічі з цією сестрою студента медицини.
Броєр барився, збираючи думки.
