Почувши про це (такі новини швидко розносяться в середовищі єврейських господиньок), Матільда поставила вимогу, щоб Броєр негайно передав Берту іншому лікареві. Чи розказала Матільда Фройдові про цей випадок? Броєр не хотів питати. Не тепер. Може, згодом, коли все вляжеться. Відповідно, він ретельно добирав слова:
– Напевно, Зіґу, ти знаєш, що в Берти є всі типові симптоми істерії – сенсорні й моторні порушення, м’язові спазми, глухота, галюцинації, амнезія, афонія, різні фобії, а до того ще й незвичайні прояви. Наприклад, дивні мовні розлади. Бувало, вона цілими тижнями не могла говорити німецькою, особливо вранці. Тоді ми розмовляли по-англійському. Дуже химерним було подвійне психічне життя пацієнтки: одна частина її «я» жила в теперішньому часі; друга ж частина емоційно відгукувалася на події, що відбулися рівно рік тому. Ми виявили це, переглянувши щоденник її матері за попередній рік. Також Берта потерпала від важкої невралгії обличчя, і тут можна було зарадити тільки морфієм. Звичайно ж, вона стала залежною від цього наркотику.
– І ти лікував її гіпнозом? – спитав Фройд.
– Був спочатку в мене такий намір. Я планував застосовувати метод Льєбо[42] – усувати симптоми за допомогою гіпнотичного навіювання. Але завдяки Берті – а вона напрочуд творча жінка – я відкрив зовсім новий принцип лікування. У перші тижні я відвідував її кожного дня й незмінно заставав такою збудженою, що дуже мало вдавалося вдіяти. А згодом з’ясувалося, що вона може розрядити це збудження, докладно описавши мені всі події за день, які спричинили роздратування.
Броєр змовк і заплющив очі, щоб зосередитися. Знав, що це важлива річ, і хотів подати всі важливі факти.
– Ці процедури забирали багато часу. Часто Берта потребувала вранці добру годину того, що вона сама називала «прочищенням димарів», – щоб звільнити свідомість від важких снів та неприємних фантазій, а по обіді я, повернувшись до Паппенгаймів, заставав нагромадження нових подразників, що вимагало ще одного прочищення. Тільки тоді, коли ми до решти вимітали з її голови це щоденне сміття, можна було братися до полегшення найстійкіших симптомів недуги. І в цій стадії, Зіґу, ми натрапили на разюче відкриття!
Під враженням від такого пишномовного тону Фройд, який саме прикурював сигару, застиг і, гаряче прагнучи почути наступні слова, попік собі пальця пломінцем сірника.
– Ach, mein Gott![43] – вигукнув він, відкинувши недогарок сірника й посмоктавши обпеченого пальця. – Веди далі, Йозефе. Це разюче відкриття…
– Отже, ми виявили, що коли Берта зверталася до самої першопричини симптому й докладно описувала її для мене, то цей симптом зникав сам собою. Тоді відпадала потреба будь-якого гіпнотичного навіювання…
– Першопричина? – перепитав Фройд. Він так захопився, що впустив сигару в попільницю й залишив її, забуту, тліти. – Що ти маєш на увазі, Йозефе, під першопричиною симптому?
– Початковий
Амбруаз-Оґюст Льєбо (1823–1904) – французький лікар, батько сучасної гіпнотерапії.
Ах, мій Боже! (
