злегка потяглася й рушила до вікна. По дорозі зупинилася, щоб оглянути кілька предметів на столі – бронзову ступку й товкачик часів Відродження, маленьку єгипетську поховальну статуетку та химерну дерев’яну модель півколових каналів внутрішнього вуха.
– Напевно, я вперта, – сказала гостя, дивлячись у вікно, – але мені досі не віриться, що наше співжиття утрьох було неможливе! Воно могло б здійснитись, якби не втрутилась одіозна сестра Ніцше. Ніцше запросив мене провести літо разом з ним і Елізабет у Таутенбергу, маленькому селі в Тюрингії. З нею та Ваґнером ми зустрілися в Байройті й відвідали його оперу «Парсіфаль». А тоді гуртом помандрували до Таутенберга.
– Чому ви назвали її одіозною, фройляйн?
– Елізабет – це сварлива, нечесна й підла дурепа-антисемітка. Якось я помилилася – сказала їй, що Пауль єврей, то вона вже постаралася, щоб усе коло Ваґнерових приятелів дізналося про це. І все це для того, щоб Пауль ніколи не був бажаним гостем у Байройті.
Броєр відставив набік чашку з кавою. З самого початку Лу Саломе заколихала його – завела в солодке безпечне царство любові, мистецтва та філософії, а тепер її слова повернули до дійсності, до потворного світу антисемітизму. Того ж самого дня він прочитав у газеті «Ноє фрає пресе» статтю про угруповання молодиків, що вештаються в університеті, вриваються в аудиторії, кричать «Juden hinaus!»[26] і виганяють усіх євреїв, а якщо хтось чинить опір, то його виволікають звідти.
– Фройляйн, я теж єврей, тому мені конче треба дізнатися, чи поділяє професор Ніцше антисемітські погляди своєї сестри.
– Я знаю, що ви єврей. Женя сказав мені про це. Вам треба взяти до уваги, що Ніцше цікавить лише правда. Він ненавидить брехню, породжену упередженнями, й самі упередження. Він ненавидить антисемітизм своєї сестри. Його жахає й обурює те, що Бернгард Ферстер[27], один із найвідвертіших і найзлобніших антисемітів у Німеччині, учащає до неї. Ця Елізабет…
У неї прискорилася мова, на октаву піднялася тональність голосу. Видно, Лу Саломе усвідомлювала, що збивається з наміченої заздалегідь лінії розповіді, але не могла стриматися.
– Елізабет – це суще жахіття, докторе Броєр. Вона назвала мене повією. Збрехала братові – сказала йому, що я показую всім цю фотографію й хвалюся, що він дуже любить смак мого батога. Вона завжди бреше! Це небезпечна жінка. Запам’ятайте мої слова. Одного дня вона заподіє Ніцше велике лихо!
Кажучи це, Лу Саломе стояла, міцно вхопившись за спинку стільця. Сівши, вона заговорила спокійніше:
– Можете уявити, які непрості були ці три тижні в Таутенбергу з Ніцше й Елізабет. Наодинці з ним я прекрасно проводила час. Чудові прогулянки й глибокі розмови про всяку всячину… іноді стан здоров’я дозволяв Ніцше говорити десять годин упродовж дня! Цікаво мені, чи колись була така філософська відкритість між двома особами. Ми говорили про відносність добра і зла, про потребу звільнитися
Євреї, геть звідси! (
Бернгард Ферстер (1843–1889) – німецький учитель, політичний агітатор; чоловік сестри Фрідріха Ніцше.
