в жіночому тілі».
А проте Броєр усвідомлював, що Берта приваблювала його саме своєю сексуальною невинністю. Обидві жінки збуджували доктора – від думок про них у крижі напливало тремке тепло. Обидві вони й відлякували його: кожна по-своєму небезпечна. Оця Лу Саломе відстрашувала своєю силою й тим, що́ вона могла б заподіяти Броєру. Берта відстрашувала своєю покірністю й тим, що́ Броєр міг би заподіяти цій дівчині. Доктор затремтів, коли на думку спало, як він ризикував із Бертою, як близько був до того, щоб зламати найважливіше правило медичної етики й зруйнувати самого себе, власну родину, все своє життя.
Тим часом лікар так заглибився в розмову й так зачарувався молодою компаньйонкою у сніданні, що зрештою не він, а таки вона повернулася до мови про хворобу Ніцше, зокрема до Броєрового зауваження про дива медицини.
– Мені двадцять один рік, докторе Броєр, і я відкинула віру в чудеса. Розумію, що невдача двадцяти чотирьох чудових медиків означає тільки те, що ми досягли межі сучасної медичної науки. Зрозумійте мене правильно! У мене немає ілюзій, що ви можете поліпшити стан здоров’я Ніцше. Я звернулася до вас по допомогу з іншої причини.
Відставивши чашку, Броєр очистив вуса й бороду серветкою.
– Вибачте, фройляйн, тепер я справді заплутався. Ви почали – хіба ні? – з того, що хочете моєї допомоги, бо ваш приятель дуже хворий.
– Ні, докторе Броєр. Я сказала, що мій друг у відчаї й може накласти на себе руки. Я прошу вас зцілити не тіло професора Ніцше, а відчай.
– Але ж, фройляйн, якщо ваш приятель впадає в розпач через своє здоров’я, а я не маю відповідних терапевтичних засобів лікування, то що тут вдієш? Я не можу допомогти пацієнтові з хворою душею.
Броєр зауважив, як кивнула Лу Саломе на знак того, що розпізнала слова Макбетового[9] лікаря, й повів далі:
– Фройляйн Саломе, немає ліків проти розпачу, жоден лікар не зцілить душі. Нічим тут не зараджу, хіба що порекомендую поїхати на один із цілої низки чудових курортів з мінеральними водами в Австрії чи Італії. Або ж, можливо, поговорити зі священиком чи ще з кимсь, хто тямить у релігії, з родичем чи добрим другом.
– Докторе Броєр, я знаю, що ви здатні на більше. Маю шпигуна. Це мій брат Женя, студент медицини. На початку цього року він відвідував вашу віденську клініку.
Женя Саломе! Броєр намагався пригадати це ім’я та прізвище. Там було дуже багато студентів.
– Від нього я дізналася, що ви любите твори Ваґнера й що цього тижня відпочиватимете у венеційському готелі «Амальфі». Брат описав мені ваш вигляд. Та найважливіше, що я від нього дізналася, – це те, що ви справді зцілюєте людей від розпачу. Минулого літа він побував на неофіційній конференції, де ви описали ваш спосіб лікування молодої жінки, званої Анна О., яка впала у відчай. Ви застосували новий метод – «оздоровлення словом». Ця терапія ґрунтується на з’ясуванні
У Шекспіровій трагедії «Макбет» (дія п’ята, сцена перша) королівський лікар каже про леді Макбет: «А хворі душі хоч глухій подушці // Відкритись прагнуть. // Їй – духівника, // Не лікаря потрібно». (Переклад Бориса Тена.)
