style="font-size:15px;"> – Може, щось інше маєш класне? – почула над головою Надин голос.
– На позички в мене речей нема! – різко відповіла Слава і підвелася зі стільця.
– Тебе яка муха вкусила? Всі на себе одягнеш? – не хотіла Надя зрозуміти того, що їй відмовлено і вона тепер мусить задовольнятися тим, що має у своєму гардеробі.
Своє вбрання не завжди гірше за чуже, але людина ніяк не хоче позбутися звички ходити на позички. Надя надула свої пишні губки, різко розвернулася на одній нозі й вилетіла з кімнати так само швидко, як і влетіла. Дівчата мовчки перезирнулися і подивилися на Славу. За чотири роки вона вперше відступила від своїх правил.
– А ти чому не збираєшся на вечірку? Чи, може, і тобі якої сукні бракує? То ми раді допомогти, – підійшла Галина до Слави. – Фізія якась кисла… Не хочеш сказати причину поганого настрою?
– Я не йду з вами. У мене багато справ, та й до гульок душа не лежить, – призналася дівчина.
– Ви так і не помирилися з Арсеном після весняної сварки? – запитала Галина.
Вона була в курсі сердечних справ подруги і знала, як та переживала в останні дні перед канікулами.
– Я його від весни бачила лише раз, і то здаля. А якби й зустрілася, то зробила б вигляд, ніби він мене зовсім не цікавить.
– А тепер мучишся? Я ж бачу, як ти за ним сохнеш, то ходи на вечірку і там його зустрінеш, – порадила Галина, щоб хоч трохи втішити подругу.
Вони обидві знали, що у хлопця завжди водилися гроші, тож перевагу він віддавав ресторанам і барам, а не студентським вечіркам, де проводила свій вільний час малозабезпечена молодь. Майже кожна дівчина мріяла про такого кавалера, який не рахує в кишені копійки і пропонує відвідати якийсь солідний розважальний заклад. Модно зараз вихвалятися, що у тому чи іншому ресторані або клубі вже була, мовляв, один раз, а в тому двічі…
– Ви йдіть, дівчата, я й справді сьогодні не в формі. Голова болить, тож якраз буде нагода спокійно відпочити від гармидеру, – відмовилася остаточно Слава.
Подруги ретельно підфарбувалися, покрутилися перед дзеркалом, милуючись кожна собою, і побажали Славі гарного сну. Дівчина зачинила двері на ключ, намочила ганчірку і протерла підлогу, бо так натоптали й насмітили в кімнаті, що бридко було ступати. Потім узяла книжку, яку не встигла дочитати у поїзді, й залізла під ковдру. В гуртожитку не палили – і через шпари у вікнах пробирався неприємний холод.
Перед очима швидко пробігали сторінки роману, в якому герої знайшли свою долю, кохання перемогло, а зло, як завжди, було покаране. Перегорнула останню сторінку, поклала книжку на тумбочку і стала гортати сторінки свого життя, зовсім не такого, як у книжках. У кожної людини воно своє, і з кожного можна писати роман.
…Після новорічної зустрічі Арсен зі Славою часто зустрічалися, і обоє відчували, що їх вабить одне до одного чимраз більше. Вони
