себе?
– Не зовсім так, як ви могли б подумати. Вона…
– Прошу?
– Годі. – Корсо схилився над письмовим столом і почув, як під кріслом зарипіли дерев’яні ніжки. Краплі поту виступили на корінцях волосся. – Не піду цим шляхом. Допоможіть мені знайти іншу зачіпку, аби я міг виграти справу.
– Якщо ви не хочете обвинувачувати суперницю, вигадайте щось надзвичайне, спробуйте виокремитися з натовпу простих смертних.
Тоді йому спало на думку:
– Ви щось чули про вбивство стриптизерки? Вчора мені доручили розслідувати справу.
– Сподіваєтеся знайти злочинця?
Досі не з’явилося жодної підказки, після зустрічі з Борнеком він ще більше занепав духом, а сам убивця розчинився серед мільйонів мешканців Іль-де-Франса.
– Я його заарештую.
– В такому разі ви можете сподіватися на перемогу. Героєві годі відмовити.
Він уже налаштувався йти, як вона додала:
– Зберіть свідчення на вашу користь. Знайдіть фотографії, де ви вдвох відпочиваєте, проводите час. Мені треба, щоб на світлинах ви були разом.
– Буде з цього якась користь?
– Якщо вам удасться спіймати вбивцю, світлини стануть у пригоді.
12
Він сів у машину й набрав номер Емілії: хотів спитати, о котрій годині міг би заїхати по сина. Навряд чи вона зацікавлена тепер вступати з ним у суперечки.
– Що тобі від мене треба? – спитала вона, щойно впізнала його голос.
– Телефоную, бо маємо якось домовитися цього вечора.
– Ти про що?
Корсо зачмихав носом – спокійно, прошу тебе.
– О котрій я можу забрати Таде?
Він почув її сміх. Притлумлений, крижаний, самотній – схожий на неї. Або на жарт, що зрозуміють лише свої.
– Літаєш у хмарах – навіть на календар не поглянув.
– Ти з мене не кепкуй, – просичав він крізь зуби. – Добре знаєш, що це мої вихідні.
– Сьогодні 1-е липня, възлюбен[23]. Почалися літні канікули. Мої канікули. Побачиш Таде 1-го серпня.
Як він міг забути? А все через роботу, неспокій, а особливо – небажання так жити: на припоні в психопатки. Корсо більше не слухав, хоча голос Емілії досі линув, усе-таки колись її солодкавий, східний акцент причарував його.
– Я зателефоную йому сьогодні ввечері.
– Не впевнена, що він зможе відповісти. В нього тепер останні лекції з фортепіано. Він буде змученим.
Серце застукало так міцно, що відлунювало в горлі, у скронях.
– Ти заслуговуєш на…
– Прошу? – проспівала його колишня. – Продовжуй, любімец[24]… Розповіси, на що ти здатний…
Корсо прикусив язика: знав, що вона записує розмову. Такі записи складали «незаконну частину доказової бази», але різкі вислови, образи ніколи не слугуватимуть
Милий, коханий (
Коханий (
