іспанець…
Корсо ніяк не міг прийти до тями: вони втретє натрапляють на новий цікавий слід. Ба більше, він і «милого друга» тепер тримає на прицілі. Вимальовувалась певна єдність усіх деталей.
– Пошпортаємося в цьому завтра, – підсумував. – Маємо розібратися, що саме відзеркалюють обличчя. Яку символіку й глибинний смисл він у них вклав…
– А фонд?
– Переговори з французьким офіцером зв’язку в Мадриді.
– Не хочеш, аби ми туди поїхали самі?
– Ні. Головна робота – тут.
Барбі зібрала докупи ксерокопії та втиснула йому теку під пахву.
– Ти помиляєшся. Наш убивця підживлює своє божевілля картинами. Все закручено довкола них.
– Кажу тобі, знайди офіцера зв’язку.
Барбі неохоче погодилася. Як усі маленькі генії, вона була вразливою – справжній недолік для поліціянта.
Жінка вже намірилася йти, але Корсо покликав її назад:
– Ти чимось зайнята?
– Жартуєш? Щойно ти завантажив нас роботою на цілих три дні.
– Ні, я хотів спитати, чи є в тебе час, щоб випити трохи вина?
– Еге!
– Що означає «еге»?
– За сім років чесної та вірної служби ти лише двічі запропонував мені перехилити з тобою чарку. Уперше – аби сповістити про намір вигнати одного з хлопців нашої групи. Удруге – аби повідомити, що жінка, яку я щойно арештувала, повісилася в камері. Одне слово, для мене це було завжди поганим знаком.
Він спромігся на усмішку.
– Хочу в тебе дещо попросити.
– Мені вже стає моторошно.
18
– Свідчення? Свідчення про що?
– Про мою порядність. Підтвердження того, що я гарний батько.
Барбі метельнула головою, ніби щойно почула добрий жарт. Вони сиділи в кав’ярні на площі Дофіна, далеко від місць, що їх зазвичай відвідують поліціянти з Іль-де-ля-Сіте.
– То що? – гаркнув Корсо з викликом.
– Либонь, справа про розлучення почалася для тебе не надто вдало…
– А ти хіба знаєшся на розлученнях?
Він не був готовий до балачок у дусі Катрін Жано.
– Просто… чи воно того варте? Що саме ти хочеш додати до справи?
– Свідчення, світлини, де ми з Таде щось робимо вдвох… Хотів би також потім записати свої думки про виховання. Яким повинен бути батько.
Барбі відпила ковток кока-коли без цукру. Вона тримала келих обіруч: мабуть, хотіла пропустити прохолоду напою аж попід шкіру.
– В тебе є друзі? – запитала вона.
– Небагато.
– А родина?
– В мене є Таде.
– І ти маєш час забирати його зі школи? Займатися з ним іншими справами?
– Роблю все, що від мене залежить.
Барбі усміхнулася, але тільки щоб пом’якшити подальші слова:
– Словом,
