була кавалером Ордена Почесного легіону, кавалером Національного ордена «За заслуги», а тепер стала першою жінкою на чолі Карного розшуку і вже написала свою біографію. Брала участь у теледебатах, розводилася про нові методи кримінального розслідування й не приховувала правих поглядів, але час від часу її аж надто заносило. Невисока на зріст, чорнява, років шістдесяти, не дуже елегантна, але з непоганою фігурою, владна, проте досить мила.
Усі ці роки вона піклувалася про Корсо, але явно його ніколи не виділяла. Не підштовхувала, а скоріше штовхала: його призначали в найнебезпечніші групи, аби він завжди пам’ятав, що кожного дня мусить спокутувати колишні провини.
Їхні стосунки були дещо двозначними: суміш владності й прихильності. Вона зверталася до нього, як до рядового, але щоразу, коли вони зустрічалися, Катрін усміхалася до Корсо, як до сина, й ставало зрозуміло: вона не шкодувала, що витягла його з буцегарні.
Коли він узявся налагоджувати особисте життя, нюх її підвів: Емілія відразу припала їй до душі, й вона почала заохочувати його одружитися. З іншого боку, сталося так, що одного разу вони навіть переспали. Насправді, не варто було цього робити. Незабаром Катрін повернулася до чоловіка та дітей. Корсо знову зайнявся злочинцями й жінкою-збоченкою.
По телефону він розповів про нещодавні здобутки: палке захоплення Ніни садомазохізмом, участь в ґонзо-забавах, поява коханця-художника, Pinturas rojas – безсумнівне джерело натхнення для вбивці.
– І все?
– Жартуєш, мабуть? Упродовж лиш одного дня ми надибали купу важливих речей, про які Борнеку годі було здогадатися за цілий тиждень.
– Самі розмиті припущення.
– Мені потрібне підкріплення.
– Знаю, твоя зомбі вже мені телефонувала. – Вона так називала Барбі. – Я постараюся допомогти. Але ж ти сам розумієш: липень. Наші солдати повтікали у відпустку.
– Це терміново.
– Ти мені про це говориш? На якийсь час ЗМІ дали нам спокій, але тільки-но вони пронюхають, що розслідування не просувається далі, почнеться справжня фантасмагорія. Мені потрібні новини – щось конкретне – в понеділок зранку.
Корсо не обізвався: роздивлявся довкола. Лялькова хатка Міс Берет, розкладне ліжко, тіснява в кімнаті, а у вікні – склепіння віадука Мистецтв. Господиня поралася в кухні…
– Чому ти зателефонувала? – запитав нарешті Корсо, бо добре знав свою хрещену матір.
– Ти вже чув про стрільбу в Нантері?
– Небагато.
– Згадується твоє ім’я.
Він сів на ліжку та схопив сигарети.
– Як це так?
Бомпар різко змінила тон:
– Кілька поліціянтів упізнали тебе там.
– Не розумію…
– Не розумієш? Гадаєш, я повірю, що Ламбер орудував самотужки? Що мудрий хлопчик зумів відшукати вентиляційну шахту, аби дістатися до автостоянки? Думаєш, я проковтну брехню про те, що в сутінках
