entrar?[42]
Швейцар у лівреї вказав йому на старовинний ліфт, у якому він побачив поруччя із чорного кованого заліза і дверцята з лакованого дерева. Корсо погодився: картини Ґойї містилися на четвертому поверсі.
За кілька секунд його перенесли до іншої епохи. Облицьовану панелями кабіну облаштували чорною лавою, перламутровими кнопками керування й огранованими з боків дзеркалами, що відбивали світло в напрямі сходової клітки.
Корсо усміхнувся й знову відчув упевненість у своїх діях. З кожним поверхом він дедалі більше наближався до химерного всесвіту злочинця.
22
Корсо перетнув перший зал, у якому зберігалися релігійні полотна Золотого століття. В наступному панували зображення іспанських придворних тієї ж доби: фрези, камзоли й перли… Кілька туристів походжали туди-сюди з тим зосередженим виразом обличчя, який буває в прочан, коли вони, нарешті, потрапляють у святе місце. В шортах і сандалях вони мали трохи кумедний вигляд, але не кращий за тих, хто посеред літа одягається в усе чорне, як на фестиваль Геллфест.
У третьому залі він відшукав червоні картини, що висіли вряд і губилися на великій білій стіні. Важко було помилитися щодо їхньої вартості: оксамитовий шнур не дозволяв підходити надто близько. Корсо ніколи не замислювався над тим, який вони мали розмір, хоча в описах він чітко вказувався, і тепер картини здавалися крихітними. Імовірно, заввишки менше 50 сантиметрів і ледь чи 30 – завширшки. Щоразу, коли він до них нахилявся, картини вражали й лякали ще більше. Суцільні згустки насилля.
У підписах просто зазначалося: «Pintura roja n° 1», «Pintura roja n° 2», «Pintura roja n° 3», але Корсо перед тим читав, що історики-мистецтвознавці охрестили їх відповідно: Крик, Чаклунка, Мертвий…
Крайня з правого боку картина зображала пошрамоване обличчя, що, очевидно, і надихнуло Ніниного душогуба. Каторжанин або в’язень; у нижній частині полотна в очі впадали чорні кайданки й ланцюги. Кінчики рота розтягувалися від захланного сміху аж до вух – водночас рана й виклик. Годі було збагнути, чи той чоловік страждає, чи тішиться. Зболена міна – диявольська гримаса, від якої серце кров’ю обливалося, – повною мірою зіграла на двозначності. З нетрів страждання посвячений вдивлявся у вас і сміявся з вашої необізнаності…
Але найбільше дивував – і найсильніше вабив до себе – панівний пурпур полотна. Пика із роззявленим ротом вигулькувала на червонястому тлі, мов грудка землі з брудної калюжі. Вона ніби відокремлювалася від неї повільно, невблаганно – так само колись у кюветах для хімічної обробки поступово виступало зображення на папері для плівкових фотографій.
Співвідношення частин другого твору (Чаклунка) здавалося дивним, новаторським для тої доби (трошки як Пес на Pinturas negras). Лінія землі (але тут червоний колір радше нагадував лавовий схил, розпечену магму) розбивала полотно скісно навпіл. Над віссю виринала жаска голова. Розкосі очі, зморщене лице, скуйовджене волосся
Хочеш зайти? (
