декілька куль у їхній бік, а тоді знову палять по нас. Часом ті, що засіли поблизу вежі, згадують про копів, і кулеметна черга летить сюди. Справжній секс утрьох.
Веселощі Ламбера відгонили безнадією. Цієї ночі знову матимемо вбитих, поранених, а врешті-решт – дірка з бублика й нічого доброго.
– Я чув повідомлення по рації, – докинув Корсо. – Один з хлопців лежить на землі?
– Легке поранення. Проте Зарауї втратив одного, а іншого сильно зачепило. Якщо пощастить, уколошкаємо ще одного або двох там, позаду змії.
– План який?
– Немає плану. Очікуємо людей з РОГ[11]: вони влаштують штурм і всіх розженуть. Якщо повернемося живими та здоровими, подякуємо за це Святій Риті.
– А лабораторія?
– Облажалися. Поки ми тут перестрілюємося, вони переносять товар поблизу майданчика. Ці пройди обороняють в’їзд до парковки. Коли надійде підмога, їх уже й сліду не буде.
Корсо спало на думку:
– Є інший вхід.
– Про що ти?
– Підвали з’єднані зі стоянкою.
– Ти щось наплутав. У нас є плани, вони на першому поверсі.
– Кажу тобі, я тут мешкав колись. Через вентиляційні ходи можна дістатися до стелі парковки.
Очі Ламбера зблиснули вогником чи то лихоманки, чи то шалу.
– Підвали перебудували й улаштували в них мечеть, – обізвався він. – Туди можна потрапити лише ззовні.
– Твої хлопці нас прикриють. Евакуаційний вихід за десять метрів від нас уздовж стіни.
Ламбер зняв свій HK G36 із запобіжника й заволав:
– Чули, хлопці? Цього вечора обмиємо подію, я пригощаю!
Копи приготувалися. За сигналом керівника вони почали стріляти, а Ламбер і Корсо рушили вздовж фасаду вежі. Корсо роздивлявся пащу змії (всіяна кам’яною лускою скульптура виринала з плити майданчика) й дякував Усевишньому, що він – поліціянт, що його існування якесь ненормальне й підживлюється самою смертю.
Ламбер зупинився. Незабаром вони мали опинитися на відкритій ділянці. Знову сигнал – і вони пробігли останні кілька метрів, що відділяли їх від евакуаційних дверей. Мозаїка розлетілася вщент, кулі наздоганяли їх у сутінках. Ударом ноги Ламбер вибив вхід у мечеть-підвал. Вони занурилися в темряву й запалили електричні ліхтарики. Всередині – нікого.
Колись тут містився сарай для велосипедів та мотоциклів. Корсо часто сидів у ньому по обіді й порпався біля мопедів. А тепер промінь ліхтарика вихоплював із пітьми килими, дерев’яний міхраб, що вказував напрям на Мекку, вірші Корану й облямовані божественні імена на стіні.
Корсо знадобилося кілька секунд, аби зорієнтуватися в знайомому місці.
– Туди!
Вони перетнули кімнату впоперек і ліворуч надибали приміщення котельні. Корсо зайшовся гатити в двері ногою, але йому не пощастило, як Ламберу, – навісний замок тримався міцно. Коп з Нарковідділу
Регіональна оперативна група.
