запитав ведмідь, обмацуючи скуйовдженого хлопчака.
– Я тільки голодний і дуже забився… Але ж і вам перепало, я бачу, – ви всі заюшені кров’ю!
– Не лише ми, – Багіра вказала на мавпячі тіла, якими було встелено кам’яні плити, і додала байдуже, що Мауглі не дуже сподобалося: – З тобою ми розберемося потім. А тепер, за звичаєм, подякуй Каа. Ми з Балу завдячуємо йому перемогою, а ти – життям.
Над тім’ячком Мауглі хитнулася голова величезного удава:
– То це і є людське дитинча? Не можу сказати, щоби він зовсім не був подібний до мавп, хоча й має гладеньку шкіру. У сутінках під час ловів я міг би сплутати тебе з одним із бандар-логів.
– Ми з тобою однієї крові, ти і я! – вигукнув Мауглі. – Сьогодні ти подарував мені життя. Моя здобич завжди буде твоєю здобиччю, коли ти зголоднієш, о Каа!
– Дякую тобі, Маленький Брате, – у зіницях удава досі світилися каганці. – А чим же може зі мною поділитися такий хоробрий мисливець?
– Я замолодий для полювання і ще нікого не вбив, проте я заганяю оленів для тих, кому вони потрібні. Ходімо зі мною – і ти побачиш, що я кажу правду. Маю спритні руки та швидкі ноги, а якщо ти втрапиш у тенета, я віддячу тобі добром за добро… Я заборгував усім вам. Вдалого полювання, мої вчителі!
– Добре сказано, – задоволено пробубонів Балу: хлопчисько поводився як слід.
Голова удава доторкнулася до плеча Мауглі.
– Хоробре серце і поштива мова. Ти багато досягнеш у джунглях. А зараз вам краще покинути цю місцину. Скоро зайде місяць, і тобі не варто бачити те, що тут почнеться…
Місяць сховався за гори; вервечки мавп на стінах і вежах скидалися на якусь розірвану бахрому, вони притислися одна до одної й тремтіли. Балу зійшов до водойми, щоби напитися, Багіра взялася вилизувати своє хутро, а Каа ковзнув до центру тераси й закрив пащу так гучно, що всі мавпи витріщилися на нього.
– Місяць зник, – начебто байдуже прошипів удав, – чи досить світла? Чи добре вам видно?
Мурами прокотився стогін:
– Ми бачимо, о Каа!
– Чудово. Почнемо ж танок голодного Каа. Сидіть сумирно й дивіться!
Він двічі або тричі згорнувся у подвійне й потрійне кільце, похитуючи головою справа наліво. Потім почав окреслювати кола та вісімки, без упину, без поспіху й не припиняючи ні на хвильку притишеного гудіння. Темніло ще дужче, і наприкінці вже не було видно, як зміїться і петлює Каа, було лише чутно, як шурхотить його луска.
Балу й Багіра ніби закам’яніли, наїжачившись і стиха буркочучи, а Муглі дивився й дивувався.
– Бандар-логи, – нарешті пролунав голос Каа, – чи можете ви поворушити лапою без мого наказу? Кажіть.
– Без твого слова ми не можемо ворухнути ані передньою, ані задньою лапою, о Каа!
– Добре! Підійдіть до мене на крок ближче!
Ряди мавп хитнулися вперед, і Балу з Багірою мимоволі
