схопився удав.
– Нещодавно вони вигукували щось таке… Але ж ми не звертаємо на них уваги. Безсоромне плем’я! А ще вони базікали, що Каа втратив усі зуби й уже не нападає на дичину, більшу за козеня, – вкрадливо додала пантера.
Ви маєте знати, що змія, а особливо старий удав, нечасто виявляє гнів, однак Балу та Багіра відразу помітили, як на шиї Каа напружилися могутні м’язи.
– Бандар-логи змінили місце ловів, – промовив він спокійно. – Я вигрівався сьогодні на сонечку й чув, як вони галасують у верховітті.
– Ми… ми зараз наздоганяємо бандар-логів, – почав Балу й затнувся, оскільки вперше за його пам’яті мешканцю джунглів доводилося зізнаватися в тому, що його цікавлять мавпи.
– Та звісно ж, не якась дурниця веде двох таких мисливців слідами бандар-логів, – ввічливо зауважив Каа, хоча сам мало зі шкури не пнувся з цікавості.
– Насправді, – почав Балу, – я просто старий учитель Закону Джунглів, а Багіра…
– …вона і є Багіра, – нетерпляче перебила його чорна пантера, яка не визнавала дипломатії. – Тут ось у чім річ, Каа. Нахабні мавпи вкрали наше людське дитинча, про яке ти, мабуть, дещо чув.
– Дикобраз Іккі патякав про дитину, яку нібито прийняли до Сіонійської Зграї вовків, проте я йому не повірив…
– Він сказав правду. Такого дитинчати ще на світі не було. І ми його втратили, – зітхнув бурий ведмідь. – Найкращий, найрозумніший, найхоробріший. Мій учень, який уславить ім’я Балу у джунглях. А окрім того, я… ми… ми любимо його, Каа.
– Я теж пізнав любов, – голова удава стиха хитнулася, – і міг би розказати вам про це не одну оповідку…
– Згодом ми тебе залюбки вислухаємо – ситі, теплої місячної ночі, – вигукнула Багіра. – Але зараз наш Мауглі в лапах бандар-логів. Але ж усім відомо, що ці осоружні істоти бояться тільки Каа.
– Так і є. І неспроста бояться, – кивнув удав. – Дурні, балакучі, мерзенні хвальки… Вашому дитинчаті не позаздриш. Куди вони його поволокли?
– Гей, Балу, подивися вгору! – пролунав у вишині горловий крик.
Ведмідь, здригнувшись, підняв голову. Просто над ним ширяв яструб Чиль.
– У тебе є новини? – запитав Балу.
– Я бачив Мауглі в бандар-логів. Він просив мене простежити їхній шлях і передати тобі, що живий-здоровий. Вони понесли його за річку, до міста мавп – Холодних Барлогів. Може, вони залишаться там на ніч, може, на десять ночей, а може, на годину. Я звелів кажанам стежити за ними вночі. Ось що мені було доручено. Вдалого полювання всім, хто внизу!
– Повного дзьоба та міцного сну тобі, Чилю! – прокричала Багіра. – Я не забуду тебе, о найкращий із яструбів!
– Дурниці! Дрібниці! Хлопчик промовив Заповітне Слово. Не можна було не допомогти йому! – і Чиль, описавши коло над лісом, полетів на нічліг.
– Він не забув, що треба сказати! – зрадів Балу. – Хто б міг подумати:
