хлопчака, вихопив у нього з рук горщик і щез у тумані, не звертаючи уваги на крики й плач дитини.
– Вогонь, виявляється, схожий на мене, – пробурмотів він, роздмухуючи жар і кидаючи до горщика суху кору, як це робила жінка. – Якщо його не погодувати, то він помре…
На гірському схилі він зустрів Багіру; краплинки роси сяяли на її чорному хутрі, неначе місячні камені.
– Акела схибив, – сумно промовила пантера, – і вовки йому цього не пробачили. Але їм потрібен ти. Тебе шукають, щоби стратити вас обох.
– Я був на зораних ланах. І я готовий. Поглянь! – Мауглі підняв горщик із жаром.
– Чудово! Люди пхають туди сухі гілочки, і тоді розквітає Червона Квітка. Ти не боїшся її?
– Чом би я її боявся? Багіро, я дещо пригадав, якщо то не сон. Колись давно, перед тим, як стати вовком, я лежав біля Червоної Квітки. Мені було так тепло й затишно…
Увесь цей день Мауглі провів у печері, оберігаючи горщик із жаром, додаючи туди сухі гіллячки та кору і спостерігаючи за полум’ям. Навіть Табакі, який приніс звістку про те, що увечері Жабенятко Мауглі чекають на Раді Зграї, не зміг відірвати його від цього захопливого заняття.
У призначений час Мауглі з’явився біля Скелі Ради.
Акела сидів на вершині поряд зі своїм звичним місцем. Це був знак, що місце ватажка Зграї вільне. Шер-Хан із ватагою своїх дармоїдів, не ховаючись, блукав поміж вовками. Мауглі підійшов до Багіри, яка лежала осторонь, і влаштувався поряд, тримаючи між колінами горщик із жаром, що ледь жеврів. Коли гомін стих, несподівано заговорив Шер-Хан – він ніколи би на таке не насмілився, якби Акела був дужим.
– Він не має права! – прошепотіла Багіра. – Скажи йому, Мауглі. Він боягуз, і, звісно ж, злякається!
Мауглі миттєво скочив із місця й вигукнув:
– Вільний Народе, чому тут опинився тигр? Хіба Шер-Хан очолює Зграю?
– Мені здається, що місце ватажка вільне, а мене попросили повідомити… – почав собі Шер-Хан.
– Хто тебе просив? – зупинив його Мауглі. – Невже ми шакали, аби слухати м’ясника? Зграя сама обере собі ватажка, це більше нікого не обходить.
Знявся гармидер, лемент:
– Замовкни, людська дитино… Ні, нехай говорить. Він дотримується нашого Закону!..
Нарешті почулося рикання вовків-старійшин:
– Нехай скаже Мертвий Вовк!
Коли Ватажок Зграї зазнає поразки в полюванні, не схопивши здобич, його до скону кличуть Мертвим Вовком.
Акела втомлено підняв стару сиву голову.
– Вільний Народе! Дванадцять років я водив вас на лови, і ми не втратили жодного з нас. Але вчора я випустив поживу! Задум був тямовитий: молоді вовки зумисно вигнали на мене бувалого оленя, щоби продемонструвати мою неміч… Нині ви маєте право покінчити зі мною. То хто вийде першим, аби здолати Самотнього Вовка? За Законом Джунглів ми маємо зійтися в герці сам на сам.
