style="font-size:15px;"> Ведмідь радів здібному учневі, адже вовченята зазвичай запам’ятовували лише те, що стосувалося їхньої Зграї. Ледве вивчивши правило мисливців: «Ноги ступають нечутно, очі бачать у пітьмі, вуха чують шум вітру, зуби гострі та білі, – ось ознаки наших братів. За винятком шакала Табакі та гієн – їх ми ненавидимо», – непосидливі слухачі цим і обмежувалися. Мауглі ж, як людському дитинчаті, треба було знати більше, якщо не все.
Інколи чорна пантера Багіра, походжаючи джунглями, приходила поглянути, як справи у її улюбленця. Хлопчак однаково добре лазив по деревах, плавав та бігав, і Балу навчав його законів лісу й води: чим відрізняється трухлява гілка від надійної, як чемно обходитися з дикими бджолами, що належить сказати кажанові Мангу, потурбувавши його під час денного сну, як заспокоїти водяних змій. Адже Народу Джунглів не до душі, коли його турбують, тож непроханих гостей зустрічають без належної шани. Вивчив Мауглі й Мисливський Клич Чужинця. Коли полюєш у незнайомій місцині, такий поклик означає: «Я голодний, дозвольте мені роздобути дичину тут». Тобі мають відповісти: «Полюй заради поживи, але не заради розваги». Дуже багато Мауглі доводилося вчити напам’ять, і повторюючи раз у раз одне й те саме, він страшенно втомлювався.
Одного разу, коли Мауглі заробив покарання – добрячого ляпаса і, роздратований, чкурнув у хащі, Балу сердито сказав Багірі:
– Людська дитина має знати Закон Джунглів повністю!
– Він ще занадто юний, – заперечила пантера, яка напевне розбестила б Жабенятко, якби їй дали таку можливість.
– У джунглях навіть крихітка має остерігатися звірів… Я навчаю його і потроху караю, щоби пам’ятав мої слова.
– Знаю я твою залізну лапу, – пробурчала Багіра. – Його личко все у синцях.
– Я люблю Мауглі, та нехай краще дістане по заслузі, аніж залишиться неуком, – заперечив ведмідь. – Сьогодні хлопець мав вивчити Заповітні Слова Джунглів, одначе полінувався. Але ж вони захищають від хижих птахів, змій і четвероногих, за винятком його Зграї. Невже заради цього не можна було перетерпіти?
– Твоя правда, лише не скаліч Жабенятко – хіба ж він пеньок із дерева, об яке ти гостриш свої тупі кігті… А які це Слова? – поцікавилася Багіра.
– От зараз я покличу Мауглі, і він розкаже їх тобі… якщо матиме охоту. Агов, де ти, Маленький Брате! Ходи-но сюди!
– У моїй голові гуде, наче там оселився бджолиний рій, – похмуро пролунало згори.
Мауглі зіслизнув із дерева й гнівно вигукнув:
– Я повернувся тільки заради Багіри, а не задля тебе, гладкий старий Балу.
– Мені байдуже, – ображено стенув плечима ведмідь. – Тоді скажи Заповітні Слова Джунглів, яких я навчав тебе сьогодні.
– Слова якого народу? – набундючившись, уточнив Мауглі, щоби продемонструвати Багірі свою вченість. – У джунглях багато говірок, я знаю їх усі.
– То коли ти такий знаменитий учений, промов-бо Слово Народу Мисливців.
– Ми
