назад і заревів:
– Собаки дзявкотять у своєму дворі! А ми ще подивимося, чи прийме Зграя людське дитинча. Воно – моє, і настане день, коли я його однаково уколошкаю!
Важко дихаючи, Мати-Вовчиця відповзла до вовченят, а Тато-Вовк задумливо мовив:
– Хоча б у чомусь Шер-Хан має рацію. Дитинча треба показати Зграї. Скажи, ти й справді хочеш залишити його?
– Так! – упевнено відповіла Мати-Вовчиця. – Воно прийшло в пітьмі, голісіньке, голодне, зовсім самотнє, але, попри все це, не злякалося. Поглянь: воно анітрішечки не боїться наших вовченят! Смугастий кривий злодюга вб’є дитинча. Нехай воно залишиться… Егей, лежи сумирно, жабенятко! Віднині ти будеш Жабенятком Мауглі…
– Але що вирішить Зграя? – запитав Тато-Вовк.
Згідно із Законом Джунглів, перш ніж створити родину, змужніле вовченя має постати перед Радою Зграї, яка збирається, коли місяць уповні. Лише після цього вовк стає повноправним і може полювати самостійно.
У визначений час, коли його нащадки підросли та зміцніли, голова вовчого сімейства вирушив уночі до Скелі Ради разом із Матір’ю-Вовчицею, вовченятами та Мауглі. Посеред величезних кам’яних брил, якими було всипано пагорб, їх очікували близько сотні вовків, а на вершині пагорба, на скелі, простягся на весь зріст ватажок Зграї – Акела. Цей могутній вовк-одинак, який вирізнявся незвичайною силою та вправністю, уже цілий рік очолював Зграю. Ще замолоду Акела кілька разів утрапляв до капканів, що їх влаштовували в джунглях люди, однак завдяки своїй кмітливості залишився неушкодженим і тепер чудово знав, як уникати небезпечних пасток.
Цієї місячної ночі біля Скелі Ради зібралася вся вовча Зграя – від сивих, наче борсуки, старійшин і молодих дужих вовків до підрослих шибайголів-вовчиків. Запанувала тиша, але час від часу якесь вовченя виштовхували у смугу місячного сяйва, щоби всі його добряче обдивилися, а інколи старий досвідчений вовк нечутно підходив до нього, оглядав з голови до ніг і мовчки повертався на своє місце.
Тоді Акела звертався до зграї з вершини пагорба:
– Ви ж бо знаєте Закон Джунглів! Егей, вовки, дивіться пильно!
Коли підійшла черга Мауглі, Мати-Вовчиця напружилась, а Тато-Вовк носом підштовхнув Жабенятко на галявку. Плюхнувшись на землю, Мауглі розсміявся і почав бавитись камінцями, що виблискували в місячному сяйві.
Десь із-за скелі почулося глухе гарчання Шер-Хана:
– Людське дитинча моє! Моє! Навіщо воно Вільному Народові?
Акела й вухом не повів і закликав далі:
– Егей, вовки, дивіться уважно! Вільний Народ не дослухається до чужинців, він сам вирішує.
У вовчій Зграї прокотилося буркотіння, хтось із молодих вовків вигукнув:
– Навіщо Вільному Народові людське маля?
За Законом Джунглів, у разі суперечки через те, чи може підрослий звір стати членом Зграї, мали висловитися принаймні двоє, але не його батько чи мати.
