style="font-size:15px;"> – Послухайте-но, ви! – гукнув він. – Зостанься я з вами, так і залишився б вовком. Але цієї ночі ви стільки разів назвали мене людиною, що тепер я відчуваю істину у ваших словах. Я більше не можу вважати вас братами, для мене ви – лісові пси. Як і для людини. І не вам вершити мою долю! А щоби ви, нарешті, прозріли, я приніс із собою Червону Квітку…
Мауглі швиргонув на землю горщик; від жару затлів і відразу яскраво спалахнув сухий мох, вогонь почав розповзатися травою. Потім хлопець уткнув у полум’я грубу смолянисту гілку і, піднявши її над головою, почав вимахувати палаючим факелом, розганяючи вовків, що заскиглили з переляку.
– Ти – володар! – прошелестіла Багіра. – Врятуй Акелу від загибелі. Він завжди був твоїм другом.
Акела, суворий старий ватажок, не хотів, аби Зграя згинула. Одначе зараз він, той, хто жодного разу за весь свій вік не просив про помилування, благально глянув на Мауглі. Навколо металися тіні схарапуджених вовків, а людський син стояв оголений, облитий світлом яскраво палаючої гілки, і по його м’язистих раменах звивалися чорні, наче сажа, пасма волосся.
– Воля ваша, – повільно вимовив Мауглі, озираючись. – Тепер я бачу, що ви все ж таки пси. Я кидаю вас і йду до свого народу… Джунглі більше не для мене, я забуду вашу мову і вашу дружбу, але я милосердніший за вас. Лише за кров’ю я не був вашим братом, тому даю обітницю, що, ставши людиною серед людей, я не зраджу вас так, як ви зреклися мене. Межи мною і вовками Зграї не буде війни. Але перш ніж піти назавжди, я маю сплатити один борг…
Мауглі зробив крок до Шер-Хана. Той позадкував, невидющими очима втупившись у полум’я, а хлопчик схопив тигра за жмут шерсті, що стирчала нижче від пащеки. Шер-Хан притис вуха до голови й замружився – смолоскип був небезпечно близько. Багіра скрадалася за своїм улюбленцем.
– Зупинись, смугастий шакале, коли до тебе говорить людина, – вигукнув Мауглі. – А то я підпалю твою паршиву шкуру! Ти хотів покінчити зі мною так, як збирався зробити ще тоді, коли я був маленьким безпорадним малям. То отримуй! – і він гепнув палаючою гілкою тигра по голові, а той завищав і застогнав від болю. – Тільки поворухни хоча б вусом, і я запхаю Червону Квітку тобі в горлянку! Забирайся геть, обсмалена кішко! Запам’ятайте всі: коли я знову зійду на Скелю Ради, мої плечі будуть укриті шкурою Шер-Хана. А тепер послухайте мене ви, вовки. Акела може жити там, де надумає, і так, як забажає. Ніхто не посміє його скривдити, бо я цього не хочу. Геть, полохливі пси!
Смолоскип розгорівся дужче. Мауглі розмахував ним так немилосердно, що навколо розліталися міріади іскр, потрапляючи на шкури вовків, що переполохано тікали. Засмерділо паленою шерстю і страхом. Нарешті на Скелі Ради залишилися тільки Акела, Багіра та близько десяти вовків – тих, які були на боці Мауглі.
Несподівано хлопчик завмер, відчувши у грудях такий біль, якого ще зроду не відчував. У нього перехопило подих, сльози полилися рікою – і Мауглі гірко заридав.
– Що
