Закону Джунглів, і в нашій Зграї немає жодного вовка, з лапи якого я не виймав шпичаків. Вони – мої брати.
Багіра примружилася і промовила:
– Жабенятко, торкнися ось тут, під моєю нижньою щелепою.
Засмаглими сильними пальцями Мауглі відчув на м’язистій шиї пантери невеличку залисинку.
– Ніхто у джунглях не знає, що я, Багіра, маю на собі слід від нашийника. А тимчасом, Маленький Брате, я жила поміж людьми; там, у звіринці княжого палацу в Удайпурі, померла моя матуся. Ось чому я заплатила за тебе викуп, коли ти був ще голісіньким малюком. Подібно до тебе, я теж народилася серед людей, а не у джунглях. Та одного разу я зрозуміла, що Багіра – пантера, а не іграшка для людини, одним помахом лапи вибила хисткий засув клітки й утекла. Я добре знаю людські звички та звичаї. Через те мене бояться. Це зрозуміло?
– Так, – відповів Мауглі. – Усі в джунглях бояться Багіру. Окрім мене.
– О, моє хоробре Жабенятко, – ніжно промуркотіла пантера. – Я пішла у джунглі, але ти маєш повернутися до людей, до твоїх справжніх братів. Якщо, звісно, тебе не позбавлять життя на Раді…
– Але навіщо мене вбивати?
– Поглянь-но мені в очі, – попрохала Багіра.
Пантера витримала його погляд лише півхвилини й відвела очі.
– Ось чому, – промовила вона, поворушивши лапою сухе листя. – Навіть я не можу витерпіти твій погляд, хоча народилася серед людей і люблю тебе. У багатьох до тебе, розумного й чутливого, є ненависть, бо ти – людина…
– Про це я навіть не здогадувався, – спохмурнів Мауглі.
– Ти маєш бути розсудливим, бо саме через твою безтурботність у тобі бачать людину. Я передчуваю, що будь-яка помилка старого Акели спричинить заколот Зграї проти нього – і проти тебе. Тоді на Скелі Ради вони… Проте я знаю, що робити, – Багіра пружно піднялася із землі. – Швидше спустись у долину, до людських осель, і роздобудь Червону Квітку. Тоді в тебе буде заступник… Сильніший за всіх.
Червоною Квіткою пантера називала вогонь, який наводив на мешканців джунглів такий страх, що вони боялися навіть вимовляти це слово.
– Червона Квітка? Знаю: у сутінках вона розквітає у вікнах хатинок. Я дістану її.
– Оце слова людського дитинчати, – гордо промуркотіла Багіра. – Але пам’ятай: вона росте в невеличких горщиках. Розживися одним і бережи його про всяк випадок.
– Добре, – сказав Мауглі, – я йду. Та чи впевнена ти, Багіро, що до цього причетний Шер-Хан?
– Клянуся залізним засувом, який мене звільнив, Маленький Брате!
– Я помщуся за все кульгавому тигрові, – відбігаючи, вигукнув Мауглі, – присягаюся буйволом, який мене викупив!
«І в цьому проглядає людське, – подумала Багіра, знову лягаючи на траву. – Шер-Хан на розум бідний, а полювання на наше Жабенятко десять років тому стало найлихішим у його житті…»
Мауглі
