Брати, або Могила для «тушки». Василь Базів

      Тепер уже здригалася свідомість господаря, якою завирували враз ошалілі емоції при імені цьому найдорожчому. Як то важко людині миритися із дійсністю, яку не в змозі відвернути, хоча для душі, а не для тіла, вона видається викривленою. Ну як він має розтлумачити своїй єдиній судительці Совісті, що так мусить бути, що на то нема ради. А вона, Совість людська, коли нею нагороджена людина, не хоче слухати, не хоче знати. Вона мордує, вона терзає, бо вона змайстрована так Всевишнім, що нема в ній рецептора сприйняття того, коли люди, які безмежно люблять один одного, мають жити один без одного. На відстані, як на розведеному мості добровільної покути.