від ворогів, як це робив ти.
– Це тебе в колегіумі так розумно говорити навчили? – зневажливо запитав Яць. – Хих! Недаремно я стільки грошей за твою науку заплатив! Напишу Грицькові листа, щоб він тебе у свій почет прийняв, і будеш служити! І бережи тебе, синочку, Господь та Пречиста Діва!
Лесь, подякувавши дядечкові, побіг розшукувати сестру, бо хотів попросити її про послугу.
Сестру він знайшов у палісадничку. Ганнуся завжди мріяла про великий садок. Але в тісно забудованому місті немає місця деревам, тому дівчина виділила збоку від дому клаптик подвір’я, де посадила калину, півники, барвінок, мальви, м’яту з любистком та чорнобривці з нагідками. Цей крихітний квітничок був її гордістю, і вона ретельно його доглядала. Ось і зараз дівчина прибирала квітник до зими. Але їй заважали: Мартин міцно тримав Ганнусю за зап’ясток, а вона марно намагалася вирватися, а потім безцеремонно вдарила його по руці держаком граблів.
– Злючка! – ображено вигукнув хлопець, потираючи забиту руку.
– Не будеш заважати! Краще йди звідси!
Лесь спохмурнів та швидко рушив до цих двох.
– Що тут відбувається? – так грізно запитав він, що Мартин аж позадкував, а Ганнуся зашарілася, немов скоїла капость.
– Та я оце мимо проходив і зайшов привітатися, – пробелькотів Мартин.
– Привітався?
– Угу.
– От і розумничок! А тепер іди, куди йшов, – порадив Лесь. – У нас із сестрою є справи, і тому не можемо тебе прийняти, як належить. Дядькові своєму переказуй вітання!
Мартин, похнюпившись, побрів до воріт. А ледь він зник з очей, Лесь запитав сестру:
– І давно він до тебе чіпляється?
– Знедавна, – нехотя мовила Ганнуся. – Ти тільки не думай, що я даю привід! Але відколи я підросла, то він… Загалом він мене з дитинства знає, проте тепер…
– Проте тепер, як ти, сестричко, дівувати почала, то в цьому бевзні прокинувся апетит?! – роздратовано мовив Лесь. – Він же тобі не подобається, чому ти дядькові не поскаржишся?
– Ну, він мені не настільки докучає… Та й соромно мені дядечкові таке говорити, – мовила Ганнуся, почервонівши.
Лесь зітхнув та пригорнув сестру до себе, пообіцявши:
– Я поговорю з ним, щоб він не чіплявся до тебе.
– Ні. Не втручайся! Я сама в змозі впоратися з набридливими залицяльниками, – твердо мовила Ганнуся. А потім запитала, щоб перемінити незручну тему: – Ти, мабуть, чогось хотів від мене? Та ти ж мої грядки топчеш! Ану тпрусь звідси!
Лесь розсміявся, проте обережно вийшов з квітничка.
– Так, я хотів попросити тебе про послугу. Коли мені прийде лист від дівчини на ім’я Олеся Гориченко, то ти його приховай від дядька. Або принаймні вмов його не читати. Віддаси його мені, коли я повернуся.
– А куди ти їдеш?
– У військо Гуляницького.
