style="font-size:15px;"> – Наскільки я розумію, мсьє Пуаро, дружина говорила з вами вчора ввечері.
– Саме так.
Саймон Дойл трохи нахмурився. Він належав до людей дії, яким важко чітко висловлювати свої думки словами.
– Мене тішить лиш одне: ви дали їй зрозуміти, що в цій справі ми зовсім безсилі.
– Звісно, усе абсолютно законно, – погодився Пуаро.
– Певна річ. Та, схоже, Ліннет не може цього зрозуміти, – він ледь усміхнувся. – Ліннет виховали так, що за будь-якої прикрості треба відразу ж звертатися до поліції.
– Було б добре, якби цю справу могли вирішити у такий спосіб.
Запала коротка тиша. Обличчя Саймона розпашілося, і раптом він сказав:
– Просто сором, що з Ліннет так знущаються. Вона нічого не зробила! Коли кажуть, що я повівся як падлюка, то будь ласка! Гадаю, так і було. Та не треба в усьому винуватити Ліннет. Вона до цього непричетна.
Пуаро сумно похитав головою, але нічого не відповів.
– Ви говорили… е-е… з Джекі… з міс де Бельфор?
– Так, я поговорив з нею.
– Ви переконали її схаменутися?
– Боюся, що ні.
Саймон просто вибухнув роздратуванням:
– Хіба вона не бачить, якою дурепою себе виставляє? Хіба не розуміє, що жодна порядна жінка так не поводитиметься? У неї що, взагалі немає гордості чи самоповаги?
Детектив знизав плечима.
– Вона, скажімо, відчуває лиш одне – їй боляче, – відповів він.
– Так, але, чоловіче, порядні дівчата, чорт забирай, так не поводяться! Визнаю, що провина цілком на мені. Я повівся збіса погано. І все таке. Я б зрозумів, якби вона розлютилася на мене й не хотіла навіть бачити. Але переслідувати мене скрізь, це… це непристойно. Робить із себе посміховисько! Якого дідька вона сподівається цим досягти?
– Мабуть, помститися!
– Безглуздя! Було б природно, якби вона зробила щось мелодраматичне, наприклад, вистрелила в мене впритул.
– Гадаєте, це більше на неї схоже, так?
– Чесно кажучи, так. Вона запальна, у неї нестримний характер. Я б не здивувався, якби вона зробила щось подібне в пориві люті. Але це шпигування…
Він похитав головою.
– Це більш підло, так? І розумно!
Дойл подивився на детектива.
– Ви не розумієте. Це діє Ліннет на нерви.
– А вам?
Саймон здивувався.
– Мені? Я б із задоволенням скрутив тій чортиці шию.
– То від колишніх почуттів нічого не лишилося?
– Любий мій мсьє Пуаро, як би це пояснити? Вони зникли – як місяць, коли сходить сонце. Я й не знаю, де вони. Коли я зустрів Ліннет, Джекі просто перестала існувати.
– Tiens, c’est drôle, ça![18]– пробурмотів Пуаро.
– Перепрошую?
– Мене зацікавило ваше порівняння.
Саймон знову почервонів.
– Припускаю, Джекі сказала, що я одружився
Гм, справді дивно (
