бувала в офісі, коли він домовлявся за ціни, знижки чи терміни доставляння, чула всі його телефонні дзвінки, він пояснював їй окремі деталі стільки часу, скільки треба було, щоб вона все зрозуміла. На канікулах батько брав Катаріну із собою у відрядження. Дівчина пакувала його валізи, викладала костюми й чекала в готелі на його повернення з робочих зустрічей. У тринадцять років вона була на півголови вища за свого батька, росла дуже тендітною дівчиною, мала світлу шкіру й майже абсолютно чорне волосся. Батько називав її Білосніжкою й щиро сміявся, коли йому казали, що в нього дуже молода дружина.
Два тижні після того, як Катаріна відсвяткувала своє чотирнадцятиріччя, вперше в тому році засніжило. Було дуже світло й дуже холодно. У дворі перед домом лежав ґонт, яким батько збирався підлатати дах іще до початку зими. Як і щоранку, вона поїхала з матір’ю до школи. Попереду їхала вантажівка. Мати за цілий ранок не зронила ні слова.
– Твій тато закохався в іншу жінку, – нарешті порушила мовчанку мати. На деревах лежав сніг, на скелях лежав сніг. Вони обігнали вантажівку. На її боці виднівся напис «Фрукти півдня», кожна буква іншого кольору.
– У свою секретарку, – додала мати.
Вона перевищувала швидкість. Катаріна знала секретарку, та завжди була дуже милою. Батько їй нічого не сказав. Ця думка її не полишала. Вона вп’ялася нігтями у свій портфель так сильно, що відчула біль.
Батько переїхав до будинку в місті. Відтоді Катаріна його більше не бачила.
Півроку по тому вікна маєтку загатили дошками, з крана спустили воду, від’єднали струм. Мати з Катаріною переїхали в Бонн. Там жили родичі.
Катаріні знадобився рік, щоб відучити себе від діалекту. Вона писала політичні статті до шкільної газети. Коли їй виповнилося шістнадцять, місцева щоденна газета надрукувала її перший текст. Вона уважно стежила за кожним своїм учинком.
Оскільки Катаріна найкраще склала випускні іспити, їй довелося виступати з промовою на випускному в актовій залі школи. Це не приносило задоволення. Пізніше, на вечірці, вона випила зайвого. Катаріна танцювала з однокласником. Поцілувавши його, відчула ерекцію крізь його джинси. Він носив окуляри в роговій оправі й мав постійно спітнілі долоні. Іноді вона думала про інших чоловіків, цілеспрямованих, дорослих мужчин, які крутилися довкола неї, сиплючи компліментами про її вроду. Утім, вони й надалі залишалися їй чужими, надто далекими від того, з чим вона зналася.
Молодик відвіз її додому. Вона задовольнила його в машині, коли вони зупинилися перед її квартирою. У цей час Катаріна роздумувала над помилками у своїй промові. Потім дівчина піднялася сходами нагору. У ванній кімнаті вона знову порізала зап’ястя ножицями для обрізання нігтів. На цей раз кровоточило сильніше, ніж зазвичай. Вона спробувала відшукати бинт. Пляшечки та тюбики попадали в умивальник. «Я зіпсований товар», – подумала тоді.
Після вступних іспитів Катаріна переїхала зі шкільною подругою до двокімнатної квартири й почала вивчати політологію. По завершенні другого семестру їй запропонували посаду студентки-асистента, на вихідних вона підробляла моделлю спідньої білизни для рекламних каталогів.
Під час четвертого семестру Катаріна пішла на практику до депутата ландтаґу1. Той був родом з Айфелю, його батьки мали там магазин модного одягу. Він став депутатом уперше. На вигляд він дечим нагадував старшу версію її дотеперішніх хлопців, ще досі зациклений на собі, більше хлопчисько, ніж мужчина, на зріст малий, але коренастий, обличчя кругле, приємне. Вона не вірила в його політичну кар’єру, але не обмовилася про це ні словом. Під час поїздки до свого виборчого округу він представив її своїм друзям. «Він пишається мною», – так тоді подумала. За вечерею вони обговорювали його завтрашній виступ, він перегнувся через стіл та поцілував її. Тоді вони пішли до готельного номера. Він був настільки збудженим, що одразу ж кінчив. Через це почувався присоромленим, а вона намагалася його розрадити.
Катаріна не виїхала зі своєї квартири, хоча тепер майже завжди ночувала в нього. Іноді вони кудись подорожували, але ненадовго, адже він постійно був завалений роботою. Вона вкрай обережно вносила зміни в його доповіді, бо не хотіла його травмувати. Коли вони спали разом, він втрачав контроль над власним тілом. Це її зворушувало.
Закінчення навчання не святкувала. Своїм знайомим та сім’ї вона пояснила, що дуже втомилася. Її хлопець повернувся пізно з якогось заходу, вона вже була в ліжку. На ньому була краватка, яку вона йому подарувала. Він приніс пляшку шампанського, відкоркував її й запитав, чи Катаріна вийде за нього. Він стояв обіч ліжка. Вона не зобов’язана одразу відповідати, сказав він, тримаючи в руках бокал.
Цієї ночі вона пішла до ванної, сіла там на підлогу в душовій кабіні й увімкнула гарячу воду, яка лилася на неї так довго, що мало не обпекла шкіру. «Воно нікуди не зникне», —подумала вона. Катаріна знала це ще в школі. Тоді вона називала це фоновим радіаційним випромінюванням
Ландтаґ – парламент федеративної землі. (
