клієнтам, що ті, мовляв, самі винні, адже не повідомили йому всіх подробиць. Певний час йому вдавалося так триматися на плаву. Але з якогось моменту до нього перестали звертатися, адже він програв надто багато процесів і вже із самого ранку тхнув алкоголем.
Дружина Шлезінґера довго все це терпіла. Коли ж нарешті сказала, щоб він покинув її дім, він поставився до цього з розумінням. Обоє дітей залишилися з матір’ю. У ході процесу розлучення він не обвинувачував нікого у своєму провалі. Це було не в його стилі.
Він заробляв на життя дрібними справами про ворожнечу між сусідами, бійки в барах чи збут наркотиків – його клієнтами були вуличні дилери, які тримали в роті пакетики з героїном і намагалися їх проковтнути, коли їх переслідувала поліція. Вечори він проводив у брудному китайському ресторані. Майже щоночі сидів там у службовому приміщенні й грав у карти. Раніше він захищав людей з ігроманією, нервових, дуже вразливих, які ніяк не хотіли дорослішати. Тепер він розумів, чому вони почувалися впевнено лише за ігровим столом. Тут панували чіткі та прості правила, і, поки тривала гра, на цілому світі існували лише ця кімната й карти.
У китайців за столом завжди сиділи один-два професійні гравці. Шлезінґер знав, що в нього немає шансів на виграш. Коли ж пізніше він усе чітко розумів або ж дуже напивався, то усвідомлював, що він став таким же, як й інші залежні люди: він хотів програвати.
Раніше Шлезінґер мав добрий вигляд і був популярним серед жінок. Зараз же до нормальної ваги йому бракувало п’ятнадцяти кілограмів, а костюми на ньому висіли. Він спав на дивані в канцелярії, а душ брав у крихітній ванній кімнаті позаду офісної кухоньки. Секретарку звільнив. Він уже давно вважав себе втраченою людиною.
Шлезінґер досі перебував у списку адвокатів, який був у слідчих суддів. Кожні три місяці він виходив на обов’язкове чергування. Він тоді мусив бути досяжним за будь-яких обставин на той випадок, коли затримають когось, хто не знає інших адвокатів і звернеться до нього. Здебільшого мобільний мовчав, але якщо таки дзвонив, то це були дрібні справи, які не приносили грошей. Але цієї ночі сталося інакше. Суддя повідомив телефоном, що йдеться про вбивство. Обвинувачену підозрювали в тому, що вона застрелила свого чоловіка. Він, суддя, дав дозвіл на арешт через убивство ще два дні тому. Обвинувачену затримали вчора й годину тому привели до нього. Вона потребує захисника, якого може запропонувати суд. Шлезінґер сказав, що зараз приїде, і поклав слухавку.
Він кинув оком на годинник. Було пів на другу ночі. Він заснув в одязі. Сорочка засипана сигаретним попелом, на підлозі розкидані порожні пляшки. Він попрямував у ванну, де взяв холодний душ. На дні шафки для одягу Шлезінґер знайшов штани. Свіжої сорочки не було, тож він одягнув лише светр-водолазку. У «Макдональдсі» за два будинки від його канцелярії купив каву в картонному стаканчику, зловив таксі й поїхав на вулицю Турмштрасе, де розташовувався кримінальний суд.
Шлезінґер знав суддю вже двадцять років. Поки чекали, говорили про колишні провадження. Суддя скаржився,
