годин на диван.
Наступного дня він поїхав до ізолятора. Його вигляд налякав клієнтку, але він запевнив її, що нічого страшного: він потрапив до автомобільної пригоди. Тоді Шлезінґер зачитував уголос протоколи слідчих дій. Усе свідчило проти неї. Бізнес її чоловіка загрузнув у боргах. Він прогорів на спекуляції акціями та опціонами. Банківські кредити він більше не міг обслуговувати, за позику на квартиру набігла серйозна пеня. Він не зміг стерпіти фінансовий провал, відповідальність за бізнес його доконала, розповідала клієнтка. З цієї причини вони сварилися все частіше. Зброя – це правда – дісталася їй від батька. Він навчив доньку підтримувати її в робочому стані. Після смерті батька вона кілька разів чистила пістолет, який зберігала в шухляді в спальні. Це все вона розповіла поліції. Більше нічого не знала.
У магазині канцелярських товарів Шлезінґер попросив зробити збільшені копії фотографій з актів, почепив їх на стіні своєї канцелярії й годинами не зводив з них погляду. Він не розумів, що саме мав на увазі Яссер. Він знову й знову перечитував документи, аж поки не вивчив їх майже напам’ять. Він спробував знайти прогалину в доказах, якусь зачіпку для захисту, якийсь вихід із ситуації. Після трьох тижнів він здався. На вулиці тим часом похолодніло. Настали сірі дні берлінської зими. Шлезінґер одягнув пальто й подався до китайців. Йому знову кортіло грати, напитися й забути те, ким він став.
На вході до ресторану стояв Яссер.
– Ви ж не збираєтеся туди заходити, – сказав Яссер.
– Якраз навпаки, – відповів Шлезінґер.
– Невже ви знову опустили руки?
– То була моя клієнтка. Це вона вистрілила в голову своєму чоловікові. Іншого пояснення немає. Ми програємо справу.
Яссер похитав головою.
– Ви ідіот, пане адвокате. Ходіть за мною, – сказав він.
– Куди?
– Поїмо. Ви запрошуєте.
Вони сіли до «бентлі» Яссера й поїхали до найдорожчого рибного ресторану на бульварі Курфюрстендамм. Яссер замовив устриці та біле вино, Шлезінґер – тільки рибну юшку.
– Устриці тут свіжі й дуже смачні, – сказав Яссер. – Господар особисто їх купує о третій ранку на ринку. Ви любите устриці?
– Ні, – відповів Шлезінгер.
– Усе одно скуштуйте.
– Я не хочу.
Яссер поклав устрицю на маленьку тарілочку й посунув її по столу.
– Скуштуйте, – запропонував він.
– У неї смак солі, холодної риби та металу, – поділився враженнями Шлезінґер. Він би залюбки виплюнув устрицю.
– До устриць добре пити біле вино, – відповів Яссер. – Ви ще п’єте?
– Принаймні не так багато, – сказав Шлезінґер.
– Це добре, – сказав Яссер та мовчки продовжив трапезу.
Скінчивши, він промовив:
– Це не той бік, пане адвокате. Це ж просто.
– Ви це вже казали, але
