Ті тоді пролежали в лікарні кілька тижнів. Кожен із трьох чоловіків був удвічі більшим за Яссера, у них були ножі, електрошокери та бейсбольні битки, а в Яссера – лише кулькова ручка. Яссер потрапив до слідчого ізолятора лише через те, що відвідувачі клубу заявили, ніби ініціатором бійки був він. Пізніше, під час судового процесу, троє росіян раптом повідомили, що це вони розпочали бійку. Яссера виправдали.
– Привіт, Яссере, – привітався Шлезінґер.
– Мені дуже шкода, пане адвокате, – сказав Яссер. Він був у тонких шкіряних рукавичках. – Це китайці. Ви знаєте правила.
– Так, – відповів Шлезінґер.
– У вас є гроші, які ви їм заборгували?
– Ні.
– Ви п’яні? – запитав Яссер.
– Аніскілечки. Я був у суді.
– Буде боляче, – промовив Яссер. Тоді сильно вдарив Шлезінґера в живіт. Коли той зігнувся, Яссер вдарив його коліном, роз’юшив носа, завдавши водночас удару по нирках. Шлезінґер упав на землю.
– Мені дуже шкода, – озвався Яссер.
– Так, – відповів Шлезінґер. Його обличчя заливала кров. Ніс був зламаний. Він знав, що це ще не кінець. Яссер пізніше зробить фото й надішле його китайцям. Вони ніколи нікому не довіряли, тож вимагали доказів кожного вчинку. Яссер кóпнув Шлезінґера в обличчя. Той знепритомнів.
Шлезінґер прокинувся на дивані в канцелярії. На його обличчі лежав скручений рушник з льодом, вода затікала до вух, а його светр був мокрим на грудях. З офісної кухні вийшов Яс-сер, тримаючи в руках горнятко кави. Він приставив до дивана крісло й сів біля Шлезінґера.
– У вашого офісу не найкращий вигляд, – заговорив Яссер.
Шлезінґер спробував підвестися. Але все марно.
– Не вставайте, – сказав Яссер. Він пив каву. – Ви мені подобаєтеся, пане адвокате. Але ви мусите заплатити. Китайці хочуть, щоб наступного разу я відтяв вам палець на нозі. І так буде щоразу, усе більше й більше. Пальці на ногах, потім на руках, тоді руки, ну, і так далі. Ви ж самі все знаєте…
– Знаю, Яссере.
– Я бачив якось фільм, у якому люди завжди повторювали: «Нічого особистого». Я тоді цього не розумів. Адже все життя – штука особиста. Та все ж я не маю нічого проти вас.
– Я знаю.
– Ви роздобудете гроші? – запитав Яссер.
– Гадаю, так, – відповів Шлезінґер.
– Я можу дати вам лише тиждень, – сказав Яссер. – Ви це розумієте?
Шлезінґер кивнув.
– Повторіть.
– Один тиждень, ― сказав Шлезінґер. Він боявся, що знову знепритомніє.
– Вам треба зав’язувати з пияцтвом.
Яссер підвівся й поставив горнятко з-під кави на стілець.
Шлезінґер заплющив очі.
– Документи я поклав на ваш письмовий стіл. Поки ви були непритомні, я їх переглянув.
Шлезінґер знав, що Яссер не вмів читати. То був мудрий чоловік, але він ніколи не відвідував
