сніг досі йшов, шурхотів проти вікна, і паморозь спотворювала двір за склом. Мора побачила розмиту постать Фроста, який вітався з криміналістами. Нові чужинці, що порушують спокій абатства. А там, за стінами, їх ще більше – чекають своєї можливості вторгнутися. Вона побачила, як повз ворота повільно проїхав фургон телеканалу – безсумнівно, знімаючи. Як вони так швидко дісталися сюди? Невже запах смерті такий сильний?
Вона розвернулася до Ріццолі.
– Джейн, ви ж католичка, чи не так?
Детектив пирхнула, перебираючи речі в шафі Камілли.
– Я? Недовчила катехізис.
– Коли ви втратили віру?
– Приблизно тоді ж, коли перестала вірити в Санта Клауса. До конфірмації так і не дійшла, і це й досі бісить мого батька. Господи, яка нудна шафа. «Подивимось, чорну рясу мені сьогодні вбрати чи коричневу?» От як дівчина при своєму розумі може захотіти стати черницею?
– Не всі черниці носять ряси. Ще з часів другого Ватиканського собору.
– Так, але вся ця непорочність нікуди не поділася. Уявіть – не мати сексу до кінця своїх днів.
– Не знаю, – відповіла Мора. – Може, це навіть полегшення – більше не думати про чоловіків.
– Не впевнена, що це можливо.
Ріццолі зачинила двері й узялася повільно оглядати кімнату, шукаючи… що? Морі було цікаво. Може, ключ до особистості Камілли? Розгадку того, чому її життя обірвалося так рано й так жорстоко? Але Мора не бачила жодної підказки. У цій кімнаті й сліду не лишилося від її мешканки, і це, можливо, була найкрасномовніша підказка. Молода дівчина постійно миє, постійно тре, витирає бруд. Гріх.
Ріццолі підійшла до ліжка, стала накарачки, зазирнула під нього.
– Боже, там так чисто, що хоч із підлоги їж.
Порив вітру струсонув вікно, задзвенів сльотою й кригою. Мора відвернулася й дивилася, як Фрост із криміналістами йдуть до каплиці. Один із хлопців раптом послизнувся на бруківці, замахав руками, щоб не впасти. Мора подумала: «Усі ми відчайдушно намагаємося встояти на ногах. Опираємося спокусі, так само як і земному тяжінню. А коли зрештою падаємо, то це завжди стає несподіванкою».
Криміналісти ввійшли до каплиці. Вона уявила, як вони збираються мовчазним колом, дивляться на кров сестри Урсули, видихаючи хмаринки пари.
За спиною щось голосно гупнуло.
Мора розвернулась і з тривогою побачила Ріццолі, яка сиділа на підлозі, поряд із перевернутим стільцем, низько опустивши голову.
– Джейн. – Мора схилилася над нею. – Джейн?
Ріццолі відмахнулася.
– Усе гаразд. Усе гаразд…
– Що сталося?
– Просто… здається, надто різко встала. Голова трохи крутиться…
Ріццолі спробувала випростатися, але знову опустила голову.
– Вам треба лягти.
– Не треба мені лягати. Дайте хвилинку віддихатися.
Мора
