не станеться, поки сьогодні не замкнеться його банк. Батько був дисциплінованим чоловіком і не бачив причин, чому б народження дитини мало порушити його впорядковане життя. Та він усе одно залишався на ногах. Медсестри та лікарі минали його, стишуючи свої голоси, коли підходили ближче, і говорили гучніше лише тоді, коли відходили на безпечну відстань. Молодик нічого не помічав, адже люди завжди поводилися біля нього таким чином. Більшість працівників лікарні ніколи не зустрічалися з ним особисто, але всі вони знали, що він за цабе.
Коли ж народився син – йому навіть на гадку не спадало, навіть на мить, що дитина може бути дівчинкою, – він збудує нове дитяче крило, яке шпиталю зараз дуже потрібне. Його дідусь уже збудував бібліотеку, а батько – школу для місцевої громади.
Майбутній батько намагався почитати вечірню газету, бачив слова, але не тямив їхнього значення. Він нервував, навіть хвилювався. Чоловік ніколи не зробив би нічого для них (він майже всіх називав «їх»), які не знали, як важливо було, щоб його первісток виявився хлопчиком, тим, хто колись посяде його місце президента та голови ради директорів банку. Молодик зупинився на спортивних сторінках. Бостонські «Ред сокс» здолали нью-йоркських «Гайлендерів», хтось святкував перемогу. Потім він побачив заголовок на першій шпальті: «Найруйнівніший землетрус в історії Америки». Спустошення у Сан-Франциско, принаймні чотириста людей загинули, інші перебувають у жалобі.
Він це ненавидів. Такі події можуть відволікти громадськість від народження його сина. Люди запам’ятають, що цього дня сталося щось інше.
Чоловік розгорнув сторінки про фінансові новини і перевірив ситуацію на фондовому ринку: акції впали на кілька пунктів. Цей клятий землетрус відкусив майже сто тисяч доларів вартості його активів у банку, а позаяк його особиста частка іще залишалася вагомою і становила понад шістнадцять мільйонів доларів, то знадобиться щось більше, ніж землетрус у Каліфорнії, щоб зміну рівня його статків могла зареєструвати шкала Ріхтера. Зрештою, тепер він міг би жити на відсотки від відсотків, натомість капітал у шістнадцять мільйонів доларів залишався б незмінним, готовим для ще не народженого сина. Багатій продовжував удавати, що читає часопис.
Акушер у вечірньому костюмі штовхнув двері, щоб повідомити новини. Він відчував, що має зробити щось, аби виправдати свій чималий гонорар. Крім цього, для такого оголошення він був одягнений найвідповіднішим чином. Двоє чоловіків на мить витріщалися один на одного. Лікар також трохи нервував, але він не мав наміру показувати своє хвилювання перед батьком дитини.
– Вітаємо, сер, у вас син. Гарненький маленький хлопчик.
Першою думкою батька було те, що люди поводяться нерозумно, коли народжується дитина: чи міг малюк бути іншим, ніж малим? Потім він нарешті усвідомив новину: у нього – син. Молодик подумки склав подяку Богові, в якого не вірив. Акушер вирішив щось запитати, аби порушити мовчанку.
– Як ви його назвете?
Батько відповів без вагань:
– Вільям Ловелл
