Каїн і Авель. Джеффри Арчер

      Того вечора Вільям зателефонував Алану Ллойду додому. Голова правління «Каїна і Кебота» не був здивований, почувши його голос у слухавці після того, як Анна розповіла про кепські стосунки між її сином і чоловіком.

      – Вільяме, любий мій хлопчику. Як справи у школі Святого Павла?

      – Тут усе гаразд, спасибі, сер, але я телефоную не з цієї причини.

      – Я й не думав, що через це, – сухо зазначив Ллойд. – Що я можу зробити для тебе?

      – Я б хотів зустрітися з вами завтра.

      – У неділю, Вільяме?

      – Атож, це єдиний день, коли я можу вийти зі школи, а мені потрібно якомога швидше вас побачити, – сказав підліток, змушуючи свою заяву звучати так, що це буцімто поступка з його боку. – І за жодних обставин про нашу зустріч не можна інформувати мою маму.

      – Але, Вільяме… – почав було Ллойд.

      Голос Вільяма став жорсткішим.

      – Немає потреби нагадувати вам, пане Ллойд, що інвестування моїх трастових грошей у компанію мого вітчима, яке хоча й не є незаконним, але, без сумніву, може вважатися неетичним.