кабінету. Той уважно їх вивчав. Бенджамін Франклін байдуже споглядав на Рікардо, котрий явно давно не бачив портрета цього видатного діяча. Рікардо дав Анні решту шістдесят доларів у брудних п’ятірках.
– Бачу, ви працюєте і по неділях, пане Рікардо, – зронила Анна, задоволена своїми арифметичними розрахунками в голові.
– Звісно, – підтвердив він. – Адже це найпоширеніший день для невірності. Вас влаштує наступного тижня в той самий час, пані Осборн? – додав він, ховаючи гроші.
– Авжеж, – сказала Анна і швидко вийшла, щоб уникнути необхідності потиснути руку цьому чоловікові вдруге.
Владек знайшов місце у загальному вагоні.
Перше, що він зробив, коли потяг рушив, це розв’язав пакет, який та жінка вклала йому в руки. Хлопець почав перебирати вміст: яблука, хліб, горіхи, сорочка, пара штанів і пара взуття. Він перевдягнувся у новий одяг у найближчому туалеті, зберігши лише теплий згорток банкнот по п’ятдесят рублів. Після того як він повернувся на своє місце, відкусив яблуко й усміхнувся. Йому вдасться розтягнути цю кількість їжі на всю довгу подорож до Одеси. Щойно він догриз яблуко разом з огризком, то зосередився на мапі лікаря.
Одеса була не так далеко від Москви, як Іркутськ, на довжину великого пальця за схемою лікаря, а в реальності – сімсот миль. Коли Владек вивчав цю саморобну мапу, то відволікався на чергову гру в пристінок, в яку грали інші пасажири. Він склав аркуш, поклав його до кишені й уважніше зацікавився грою. Там грали азартно, але лише один гравець здебільшого вигравав, інші ж весь час програвали. Стало ясно, що у потягах працювала добре організована банда. Владек вирішив скористатися новою нагодою.
Він підсунувся ближче і зайняв місце в колі гравців. Щоразу, коли шахрай програвав двічі поспіль, Владек ставив один рубль і подвоював свою ставку, доки не вигравав. Той, хто програв, жодного разу навіть не глянув у його бік. До того часу, як вони дісталися до наступної станції, Владек виграв чотирнадцять рублів, за два з яких купив собі іще одне яблуко і тарілку гарячої юшки. Він виграв достатньо, щоб протриматися всю подорож до Одеси, й усміхнувся на одну думку про те, що може долучитися до гри, коли повернеться назад у потяг.
Коли він ступив у вагон, якийсь п’ястук поцілив йому в голову, і підліток покотився коридором. Його руку закрутили за спину, а обличчя боляче притисли до вікна вагона. З носа підлітка юшила кров, і він відчував лезо ножа, що торкнулося його вуха.
– Чуєш мене, хлопче?
– Так, – сказав Владек, не наважуючись ворухнутися.
– Якщо ти знову повернешся до мого вагона, я відріжу це вухо. Тоді ти більше не зможеш мене чути, правильно?
– Не зможу, пане, – пробелькотів він.
Підліток відчув, як ніж дряпонув шкіру за його вухом, і кров потекла по шиї.
– Нехай це буде попередженням для тебе, хлопче.
Чиєсь коліно раптом врізалося в його спину з такою силою, що Владек звалився на підлогу. Руки обмацали його кишені й відібрали нещодавно набуті рублі.
– Це моє,
