зробимо це іще раз, Степане?
– Годі, москвичу, не надто заривайся. Щоб вчинити таке знову, доведеться піти на інший кінець ринку і зачекати хоча б із годину. Ти працюєш із професіоналом, але не думай, що тебе не можуть впіймати.
Двоє хлопців повільно почвалали на інший кінець базару. Степан рухався статечно, і Владек міг би віддати три апельсини, яблуко, картоплю і навіть сто п’ятдесят рублів, аби тільки іти так само і не кульгати. Вони змішалися з покупцями на базарі, а коли Степан вирішив, що час настав, вони повторили свою виставу. Потім повернулися до залізничного вагона, щоб насолодитися своєю захопленою здобиччю: шість апельсинів, п’ять яблук, три картоплини, грушка, кілька сортів горіхів і спеціальний приз – диня. У Степана ніколи не було таких кишень, аби заховати там диню.
– Непогано, – похвалив Владек, вгризаючись зубами в картоплину.
– Ти і шкоринку їси? – здивувався його новий напарник.
– Я був у таких місцях, де шкоринка картоплі – розкіш, – пояснив Владек.
Степан захоплено дивився на нього.
– Наступна проблема полягає в тому, як можна дістати гроші, – сказав Владек.
– Ти все хочеш дістати за один день, чи не так? – зауважив Степан. – Портові вантажники будуть нашим найкращим вибором. Тобто якщо тобі потрібна справжня робота, москвичу.
– Покажи, де це, – попросив Владек.
Після того як вони з’їли половину плодів і заховали решту під соломою в кутку вагона, Степан завів Владека до гавані.
– Бачиш он той корабель, великий, зелений? – вказав Степан. – Він щойно прибув, тож усе, що треба робити, це взяти кошик, заповнити його зерном, піднятися східцями, а потім скинути вантаж у трюм. Отримуєш рубль за кожні чотири ходки. Будь уважним, москвичу, бо той виродок бригадир обдурить, щойно тебе побачить, а гроші сховає собі.
Решту дня товариші провели, набираючи зерно в кошики і скидаючи його в трюм. На двох вони заробили двадцять шість рублів. Після обіду, що складався з крадених горіхів, хліба та цибулі, яку вони чесно купили, щасливі хлопці поснули в одному кінці залізничного вагона. Коли Степан прокинувся наступного ранку, то побачив Владека, який вивчав свою мапу.
– Що це?
– На цій мапі вказано, як втекти з Росії.
– А чому ти хочеш покинути Росію, коли можеш залишитися тут і об’єднатися зі мною? – здивувався Степан. – Ми могли б стати партнерами.
– Ні, мені треба дістатися до Туреччини, там я буду вільною людиною. Чому б тобі не податися зі мною, Степане?
– Я ніколи не зміг би покинути Одесу. Це мій дім, і це люди, яких я знаю все життя. Тут не надто добре, але в Туреччині може бути іще гірше. Але якщо це те, чого ти прагнеш, то, можливо, я зможу тобі допомогти.
– Як мені знайти корабель, який пливе до Туреччини? – поцікавився Владек.
– Легко. Я знаю, як дізнатися, куди прямує кожен корабель. Ми запитаємо про це Однозубого Івана, який живе в самому кінці пірсу.
