молока й обтер свої вуса рукавом. Відтак схопив окраєць хліба однією рукою, а пастки – іншою й безгучно вислизнув з оселі, остерігаючись розбудити дитину, бо та знову почне плакати. Він подався до лісу, більше не згадуючи про маленького зловмисника, адже вважав, що бачив його востаннє.
Флорентина стояла поруч напоготові, щоб увійти в кухню саме перед тим, як старий годинник, що упродовж багатьох років демонстрував свій власний час, бамкнув шість разів. Це було не більш ніж невиразна допомога тим, хто хотів знати, котра зараз година, щоб підійматися або лягати спати. До повсякденних обов’язків дівчини входило приготування сніданку, загалом неважке завдання, яке полягало у простому розподілі козячого молока та куснів житнього хліба серед сім’ї з вісьмох осіб. Тим не менш, це завдання вимагало мудрості Соломона: розділити все так, аби ніхто не бурчав, що його обділили.
Флорентина вражала тих, хто бачив її вперше, – мила, немічна і добряче вже пошарпана. Хоча протягом останніх двох років їй доводилося носити ту саму сукню, ті, хто міг відокремити свою думку про дитину від її оточення, розуміли, чому Ясьо закохався в її матір. Довгі світлі коси Флорентини сяяли, а її карі очі блищали всупереч її походженню та вихованню.
Юнка навшпиньки підійшла до крісла-гойдалки та задивилася на матір і маленького хлопчика, якого вона обожнювала вже з першого погляду. За свої вісім років дівчинка ніколи не мала ляльки. Правду кажучи, вона навіть бачила ляльку лише раз, коли всю сім’ю запросили на День Святого Миколая до замку барона. Та навіть тоді вона не спромоглася торкнутися гарної іграшки, зате тепер відчула незбагненне бажання потримати цю дитину на руках. Юнка схилилася й узяла немовля в матері і, споглядаючи на його блакитні оченята, такі блакитні-блакитні, почала наспівувати. Зміна температури від теплоти грудей матері до холоду рук маленької дівчинки змусила дитину розплакатися. Це розбудило її матір, чия єдина реакція полягала в тому, щоб почуватися винною, що заснула.
– Святий Боже, він іще живий, Фльорцю, – втішилася вона. – Приготуй сніданок для хлопчиків, поки я знову спробую нагодувати маля.
Флорентина неохоче передала дитину матері й спостерігала, як та знову до болю стискала свої груди. Дівчинка стояла мов зачарована.
– Поквапся, Фльорцю! – гримнула на неї мати. – Решті сім’ї також треба їсти.
Флорентина неохоче скорилася, коли її четверо братиків скотилися з горища, де вони спали. Хлопці цілували материні руки вітаючись і з жахом зиркали на зайду. Все, що вони знали, полягало в тому, що цей байстрюк не вийшов із живота їхньої матінки. Флорентина ж була занадто схвильована, щоб їсти свій сніданок цього ранку, тому хлопці розділили її частку між собою без вагань, залишивши на столі порцію для матері. Ніхто й не помітив, що вона іще нічого не їла з моменту появи дитини.
Гелена Коскєвич була задоволена тим, що її діти вже на самому початку свого життя навчилися бути самостійними. Вони могли годувати худобу,
