їм про все побачене. Щоправда, водночас я чудово усвідомлював, що більше вже ніколи не повернуся назад.
На той час я вже пропливав через Зелений Луг, і голоси співців стали набагато чутнішими та виразнішими. Мені здалося дивним, що при моєму знанні багатьох світових мов я так і не зміг розібрати слів. Як і раніше, коли я чув їх із великої відстані, вони здалися мені болісно знайомими, але й тепер ці урочисті гімни вже не пробуджували всередині мене нічого, окрім смутного та моторошнуватого відчуття впізнавання. Либонь, я ще був зачарований і водночас наляканий незвичним звучанням голосів, яке мені не передати словами. Тепер я чітко розрізняв деякі деталі пейзажу, що виділялися із зелені, яка заполонила острів, укриті смарагдовим мохом скелі, кущі завбільшки з невеликі дерева і деякі менш помітні предмети, що дивним чином гойдалися і вібрували посеред чагарника. Спів, виконавців якого так нетерпляче очікував побачити, досяг піку гучності у ті миті, коли ці дивні предмети, здавалося, множилися й починали вібрувати з найбільшою амплітудою. І коли нарешті мій острівець підплив майже до самого берега, а гуркіт водоспаду майже заглушив багатоголосий спів, я побачив його джерело, побачив і в одну страхітливу мить пригадав усе. Не можу, не наважуюся писати про те, що побачив, бо там, на Зеленому Лузі, зберігалася огидна відповідь на всі запитання, що мордували мене колись, і ця відповідь, без сумніву, затьмарить розум будь-кому, хто пізнає істину, як це вже майже сталося зі мною… Тепер я знаю природу всього, що сталося зі мною, мною та деякими іншими, котрі також називали себе людьми, а потім пішли тим же шляхом! Я знаю наперед той цикл майбутнього, що нескінченно повторюється, з якого вже не вирватися ні мені, ні будь-кому… Я буду жити і відчувати вічно. І це незважаючи на те, що моя душа з останніх потуг волає до богів про милосердну смерть і забуття. Усе відкрите моєму погляду: там, за оглушливим водоспадом, лежить країна Стетелос, де люди народжуються вже із самого початку і навіки старими… А на Зеленому Лузі… Але я спробую послати вісточку через усі ці незліченні безодні жаху, що зачаївся…
(У цьому місці рукопис стає абсолютно нечитабельним.)
За бар’єром сну
А мені приснився такий чудовий сон![2]
Цікаво, чи замислюється більшість людей над могутньою силою снів і над природою темного світу, що породжує їх? Хоча переважна кількість нічних видінь є, можливо, всього лише блідим і химерним дзеркалом нашого денного життя, проти чого заперечував Фройд із його наївним символізмом, проте інколи зустрічаються випадки не від світу цього, які не можна пояснити звичними засобами. Їхній вплив, що хвилює і не залишає у спокої, дозволяє припустити, що ми ніби зазираємо у світ духів – світ, що не менш важливий, ніж наше фізичне буття, але відділений від нього нездоланним бар’єром. Зі свого досвіду знаю, що людина втрачає усвідомлення
«Сон літньої ночі». Дія четверта, сцена 1. Переклад Юрія Лісняка.
