Мистецтва центральне місце, стати його нормою. В даному контексті, як це не дивно, це можна трактувати і як центральний конфлікт масонського життя: це перманентний процес втрати αρμονία/harmonia та набуття її знову. Поєднувальним елементом в цьому процесі виступає αρμονία/harmonia – скоба – застосування якої дозволяє, убезпечує та гарантує гармонічний перехід від рівня гармонії одного ступеню до рівня гармонії ступеню наступного і так далі.
Єдине, що може заважати і часто-густо заважає цьому – нерозділеність понять. Адже, з одного боку, ми, за визначенням, прагнемо стати просвітленими. З іншого, ми лише люди, які приречені жити в профанському світі і, отже, в тій чи іншій мірі піддаватися впливам його так званих цінностей та ідеалів. Тому, перебуваючи на другому щаблі Сходів Якова, критично важливо раз і назавжди розділити в своєму розумі та в своїх відчуттях:
– цінності будівничих від цінностей профанських,
– цінності світла (істина, доброчесність, симетрія, справедливість абощо) від цінностей темряви (брехня, заздрість, споживацтво, гординя абощо),
– цінності мовчанки та споглядання від дешевизни базікання та безсистемного перегляду.
Запорукою успіху на цьому довгому, важкому, часами драматичному шляху є осягнення αρμονία/harmonia, яка міститься в текстах як Священних Книг, так і братських. Саме вони в своїй αρμονία/harmonia-ній цілості є таким собі зводом будівельних стандартів, норм та правил, якими повинен керуватися у повсякденному житті кожен спекулятивний будівельник.
Саме ці тексти в своїй αρμονία/harmonia-ній суті формують ідеал, якого повинен прагнути кожен масон, складові цього ідеалу у профанській світ у доступній для профанів формі. Адже без наявності такого ідеалу як окрема людина, так і суспільство в цілому позбавлені сенсу існування, скочуються до найбільш примітивних форм матеріального споживацького життя, платою за яке є духовна смерть особистості, її розпад, розпад суспільства.
А саме це є найбільшим непростимим профанським гріхом, запереченням наявності та сутності ВAВ та його Вічного Плану життя. А це все одно, якби окрема реальна, матеріальна цеглина дозволила би собі вступити в дискусію із незнаним, неусвідомлюваним нею, цеглиною, Будівничим щодо доцільності перебування її, цеглини, в тому чи іншому місці спроєктованої будівлі – від підвалу до даху.
Будову буде завершено лише тоді, коли остання цеглина займе в ній своє місце, визначене для неї Архітектором. Це завершення неможливе без духовної революції, покликаної сформувати новий ідеал, ідеал αρμονία/harmonia особистість-суспільство-ВАВ.
«Це є спеціальним обов’язком, який спеціально довірено Старшому Наглядачеві Ложі, який фігурально (образно) повинен здійснювати контроль впродовж годин праць таким чином, що ніхто не може залишити Ложу розчарованим або невдоволеним, гармонія має бути таким чином збереженою,
