пластикова поверхня шинкваса, а крізь «пепсі» – біла стіна. Руки Едді плавно пересувалися назустріч одна одній, бо спротив між ними все зменшувався і зменшувався… і врешті-решт вони зімкнулися, долоня до долоні. Іжа… серветки… «пепсі-кола»… шість піґулок анацину… усе, що було у нього в руках, зникло.
«Ні фіга собі», – тупо подумав Едді й швидко подивився в опукле дзеркало.
Дверний отвір зник… так само як і того разу, коли Роланд щез із його свідомості.
«Їж на здоров’я, друже», – подумав Едді… але ж хіба ця дивна чужорідна присутність у свідомості, що називала себе Роландом, була його другом? Це ще треба довести, чи не так? Щоправда, він урятував ґузницю Едді, але це ще не означає, що він бойскаут.
І попри все Роланд йому подобався. Лякав його… але водночас і подобався.
Едді підозрював, що з часом міг би полюбити його так само, як любив Генрі.
«Добре попоїж, незнайомче, – подумав він. – Добре попоїж, залишайся живий… і повертайся».
Неподалік лежали замащені гірчицею серветки, які залишив попередній відвідувач бару. Едді зіжмакав їх, на виході вкинув у корзину для сміття і пожував повітря, наче дожовуючи останній шматочок їжі. Прямуючи до вказівників «БАГАЖ» і «ДО НАЗЕМНОГО ТРАНСПОРТУ», він наблизився до чорношкірого чоловіка і навіть зміг удати, що відригує.
– Що, не знайшли підходящої футболки? – спитав Едді.
– Перепрошую? – Чорношкірий хлопець, що вдавав, буцімто він вивчає розклад відправлення літаків компанії «Америкен Ейрлайнз», повернувся до нього лицем.
– Я думав, ви шукаєте з написом: «ПОГОДУЙТЕ МЕНЕ, Я УРЯДОВИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ», – сказав Едді й пішов далі.
Прямуючи до сходів, він помітив, що сумкорийка поспіхом закрила сумку й скочила на ноги.
Нічого собі, та це буде цілий супермаркетівський парад на День подяки.
День минув з біса цікаво, та Едді сумнівався, що він закінчився.
Коли Роланд побачив, що страховиська знову виходять із води (виявляється, їхні вилазки ніяк не були пов’язані з припливом – їх спричиняла темрява), він покинув Едді, щоби перемістити своє тіло, поки до нього не добралися ті ненажерливі створіння.
Він чекав, що буде боляче, і був готовий до цього. Біль так давно супроводжував його, що вони майже стали давніми друзями. Але його вразило те, як швидко посилювалася лихоманка і як стрімко танули сили. Якщо раніше він не був на порозі смерті, то зараз вона точно його спіткає. Чи було в світі в’язня щось настільки потужне, аби відвернути її? Можливо. Але якщо він не отримає ці ліки протягом наступних шести-восьми годин, то це вже не матиме значення. Якщо все зайде надто далеко, то жодні ліки чи чари в тому або будь-якому іншому світі не допоможуть йому одужати.
Іти він не міг. Доведеться повзти.
Він уже готувався вирушати, коли його погляд упав на покручений шматок липкої гидоти і пакети з диявольським порошком. Якщо порошок залишиться тут, омаромонстри точно порозривають пакети. А морський вітер розвіє порошок
