style="font-size:15px;"> – Гаразд, – сказав він. – Мабуть, варто спробувати.
– Як ми з ним зв’яжемося?
– Можемо зателефонувати йому з Бриджтона. Хоча в романі, Роланде, другорядний персонаж, такий як Джон Каллем, ніколи б не підвівся з лави запасних, щоб урятувати ситуацію. Це вважалося б нереалістичним.
– А в житті, – сказав Роланд, – це трапляється повсякчас. Я впевнений.
І Едді розсміявся. А що, в біса, залишалося робити? Адже то було так по-роландівськи.
Щойно вони проїхали повз цей знак, Едді сказав:
– Роланде, покопирсайся-но у бардачку. Побачимо, чи ка, Промінь або інші сили не лишили нам трохи дріб’язку для таксофону.
– Бардачку? Ти маєш на увазі цю коробку?
– Ага.
Спершу Роланд спробував крутити хромовану ручку, але потім зметикував і штовхнув її. Те, що панувало всередині, цілком виправдовувало назву, і короткий час, упродовж якого «форд-ґелексі» перебував у невагомості, не сприяв наведенню ладу. Там були чеки до кредитних карток, старезний тюбик, що його Едді назвав «зубною пастою» (слова «ГОЛМС ДЕНТАЛ» Роланд добре зумів розібрати), фотеґраффія маленької усміхненої дівчинки – мабуть, племінниці Каллема – на поні, предмет циліндричної форми, який Роланд прийняв за вибухівку, поки Едді не пояснив, що то сигнальний фальшфеєр, для екстрених випадків. Ще всередині лежав журнал, що начебто називався «ЯНКМІ»… і коробка для сигар. Написаного на ній слова Роланд прочитати не зміг, але йому здалося, що це слово – палата. Він показав коробку Едді, й у того загорілися очі.
– Тут написано «ПЛАТА7», – пояснив він. – Може, ти й правий щодо Каллема та ка. Відкрий її, Роланде, як ти не від того.
Дитина, що подарувала власникові машини цю коробку, з любов’ю (хоч і не надто вправно) приладнала спереду защіпку. Роланд підняв її, відкрив коробку й показав Едді, що всередині повно срібних монет.
– Цього вистачить, щоб зателефонувати до сея Каллема?
– А то, – відказав Едді. – Цього вистачить, щоб зателефонувати аж у Фербенкс, штат Аляска. Але якщо Каллем уже в дорозі до Вермонта, то користі нам з цих грошей – пшик.
З одного боку міської площі Бриджтона розташувалися аптека й піцерія, з іншого – кінотеатр («Чарівний ліхтар») і універмаг («Реніз»). Між кінотеатром і магазином була маленька площа з кількома лавками й трьома таксофонами.
Едді подзеленчав дріб’язком у коробці й видав Роландові шість доларів четвертаками.
– Я хочу, щоб ти пішов он туди, – показав він рукою на аптеку, – й купив мені флакон аспірину. Впізнаєш, який він на вигляд?
– Астин. Упізнаю.
– Мені потрібен найменший флакон з тих, що вони мають, бо шість баксів – це не так багато. Потім піди в той заклад, над яким вивіска «Піца й сандвічі Бриджтона». Якщо в тебе ще лишатиметься хоча б шістнадцять монеток, замов там хоуґі
За в’їзд на платні автодороги.
