є довільна творчість, акт скульптора і поезія в монументі істини, який ми тебе запрошуємо визнати? Наші пропозиції випливають одна з одної, з погляду суворої логіки, і нічого людського не керувало нашим витвором.
Отже, з одного боку, вони вимагали власності на абсолютну істину, як племена, що потребують кумира з розфарбованого дерева, який, стверджували вони, метає блискавки, а з другого боку, прирівнювали себе до єдиного справжнього геометра, бо всі з більшим чи меншим успіхом користувалися або відкривали, проте не творили.
– Ми визначимо перед тобою відносини між лініями тієї або тієї фігури. Ми можемо переступати твої закони, натомість ти не здатний звільнитися від наших законів. Нас, людей, наділених знаннями, ти повинен призначити міністрами.
Я мовчав, міркуючи про їхню глупоту. Вони хибно витлумачили моє мовчання й завагалися:
– Адже ми прагнемо передусім служити тобі, – запевняли вони.
Тож я й відповів:
– Ви не претендуєте на творчість, і це добре. Адже кривий на око створює кривих. Міхи, повні повітря, створюють тільки вітер. Якщо ви засновуєте королівства лише на повазі до логіки, застосованої до вже минулої історії, до вже створеної статуї й до мертвого органу, ви наперед прирікаєте їх на варварський пісок.
Одного разу побачили сліди чоловіка, що вийшов на світанку зі свого намету й пішов у бік моря, дійшов аж до прямовисних скель і впав. Там були логіки, що схилилися над тими знаками й почали пізнавати істину. Адже в ланцюгу подій не бракувало жодної ланки. Кроки йшли один за одним, не було жодного, не зумовленого попереднім. Ідучи по слідах від наслідку до причини, мерця привели аж до його намету. Йдучи по слідах від причини до наслідку, підтвердили його смерть.
– Ми все зрозуміли, – закричали логіки, геть усі вітаючи один одного.
Я вважав, що зрозуміти – це пізнати, бо, як я знав, є усмішка, тендітніша за сонну воду, бо досить простої думки, щоб затьмарити її, усмішка, що цієї миті, мабуть, уже не існувала, бо заснуло обличчя, та й походила вона, правда, не з цього краю, а з намету одного чужинця, напнутого за сто днів переходу звідси.
Адже творчість має іншу сутність, ніж створений предмет, вона уникає позначок, які лишила позаду, і її годі відчитати в жодному знакові. Завжди позначки, завжди сліди і знаки, й ти побачиш, що одні випливають з інших. Адже тінь усякої творчості на стіні реальності – чиста логіка. Але це очевидне відкриття не перешкоджає твоїй глупоті.
Оскільки коментатори не були переконані, я в своїй доброті й далі повчав їх:
– Жив колись алхімік, що вивчав таємниці життя. І от зі своїх колб, реторт і речовин він видобув шматочок живої плоті. Отож позбігалися логіки. Вони заходилися проводити дослід спочатку, змішували речовини, дмухали під реторти й видобули ще одну клітину плоті. Й пішли звідти, заявивши, що життя вже не має таємниць. Життя – лише природна послідовність, що йде від причини до наслідку і від наслідку до причини, від дії вогню на речовини і речовин, які спершу були неживими, одна на одну. Логіки, як і завжди, чудово все зрозуміли. Адже творчість
