Джеймс Бейкер, присутній на зустрічі, так «переклав» відповідь Буша розчарованому Єльцину:
– Президенте Єльцин, відповідь залежить від того, про що йтиметься в Союзному договорі про повноваження республік укладати угоди з іншими країнами. Нам ще треба побачити отой новий Союзний договір67.
Якщо Єльцин, запрошуючи Буша у свій новий кабінет у Кремлі, мав на меті створити в уяві простих росіян образ незалежного світового лідера, це йому, безперечно, вдалося. Якщо він хотів дати ляпаса Горбачову, то це в нього також вийшло. У мемуарах Горбачов із гіркотою згадував цей епізод. Однак якщо Єльцин ставив собі за мету поліпшення відносин із президентом США, то це було фіаско. Буша дуже роздратувало майже 10-хвилинне запізнення Єльцина. «Скільки нам ще чекати його ясновельможність?» – нарікав Скоукрофт. Із запланованих п’ятнадцяти хвилин візит ввічливості розтягнувся до сорока: Єльцин мусив повторно озвучувати для групи російських ТА американських радників, які долучилися до президентів двох країн пізніше, основні тези своєї бесіди з Бушем. Тут Єльцин викинув нового коника: спробував улаштувати імпровізовану прес-конференцію із журналістами, допущеними в Кремль без згоди Буша. Він заявив їм, що сторони вже підготували проект договору про російсько-американську співпрацю, подякував за це Бушу. Той мовчки проковтнув пігулку, та коли Єльцин готувався відповідати на запитання журналістів, то сказав йому, що запізнюється й мусить іти. Сідаючи в машину, Буш зізнався Скоукрофту, що бажання Єльцина «зіграти на публіку» стало для нього повною несподіванкою68.
Те, що сталося на московському саміті, освіжило в пам’яті Буша та Скоукрофта спогади про ексцентричного політика, перша зустріч із яким відбулась у вересні 1989 року. Та навіть попри, здавалося б, розв’язну, хлоп’ячу й непередбачувану поведінку Єльцина, Буш знаходив у ньому більше точок дотику, аніж у Горбачові. Улітку 1991 року одним із найважливіших питань на порядку денному в Буша була незалежність балтійських республік – Естонії, Латвії та Литви; ця тема дуже хвилювала не одного члена американського Сенату й Конгресу. Буш м’яко підштовхував Горбачова до визнання незалежності Литви, яку вона проголосила в 1990 році. Той вагався, на відміну від Єльцина. Від імені Росії Єльцин засудив дії центру, який удався до сили на початку 1991 року, і схвалив прагнення прибалтів до незалежності. От і тепер, стоячи коло Буша, він знову заявив про свою підтримку. Єльцин повідомив журналістам, що давно вже переконаний: Росія, як і Америка, вважає, що всім трьом республікам треба дозволити покинути Союз. А от Горбачов так не вважав69.
Коли Джордж Буш наступного дня покидав Москву, його однаковою мірою непокоїли загроза Горбачову, що походила від його консерваторів, і проблеми, які створювали глави союзних республік. Найбільшу з них уособлював Борис Єльцин; однак не він один намагався ослабити центр і дати більше свободи своїй республіці.
Розділ
“Memorandum of Conversation. Meeting with Boris Yeltsin, President of the Republic of Russia,” July 30, 1991, Bush Presidential Library, Memcons and Telcons, http://bushlibrary.tamu.edu/research/pdfs/memcons_telcons/1991-07-30–Yeltsin.pdf; “The White House Office of the Press Secretary. Remarks of President Bush and President Yeltsin in Press Availability,” July 30, 1991, Bush Presidential Library, Presidential Records, National Security Council, Nicholas R. Burns and Ed A. Hewett Series: POTUS Meetings, March 1991—July 1991: Moscow Summit, July 1991, no. 1.
Beschloss and Talbott,
Bush and Scowcroft,
