сумирно погодилася Козла. – Але що трапилося зі мною якусь мить тому, коли я тебе ще не слухалася? Щось мені не по собі.
– Це тому, що ти – догори ногами, – пояснив Тіп. – І якщо ти перестанеш брикатися, то я знову поставлю тебе на ноги.
– А скільки ніг треба, щоб стояти? – спитала Козла.
– Це кому як, – коротко відповів Тіп. – А зараз, якщо не хочеш і далі лежати догори дриґом, то не брикайся.
Козла нарешті втихомирилася і простягнула ноги, отож Тіпу після кількох спроб таки вдалося перекотити її на бік, а потім вже зіп’ясти на ноги.
– О, а зараз, здається, мені вже по собі, – з полегшенням зітхнула курйозна тварина.
– Не зовсім, – оголосив Тіп, уважно оглянувши Козлу. – Одного вуха як не було. Доведеться ладнати нове.
Хлопець повів Козлу туди, де Джек марно силкувався зіп’ястися на ноги самотужки. Тіп прийшов Джеку на допомогу, а потім узявся за нове вухо. І незабаром Козла була з вухами.
– Тепер, – мовив хлопець, звертаючись до свого скакуна, – слухай уважно, що я тобі скажу. «Тпру!» означає «стій!», «но-о!» – означає «рушай!», а «вйо!» означає – з усіх ніг. Зрозуміло?
– Поки що нічого складного, – відповіла Козла.
– От і гаразд. А тепер ми вирушаємо до Смарагдового міста на зустріч з Його Величністю Опудалом; а Джек Гарбузова Голова поїде на тобі верхи, бо довга дорога не для його колін.
– Нехай їде на здоров’я, – погодилася Козла. – Коли я з вами, то все, що добре для вас, добре і для мене.
На тому й порішили, і Тіп допоміг Джеку залізти на Козлу.
– Тримайся міцніше, – застеріг він, – бо ненароком гепнешся – і лусне твоя гарбузова голова.
– Страшно й подумати! – аж здригнувся Джек. – А за що триматися?
– Тримайся-но, – після деяких вагань відповів Тіп, – за вуха.
– Тільки не за вуха! – збрикнула Козла. – Бо як же я почую ваше «тпру!»?
Сперечатися з цим було важко, тому Тіп замислився.
– Я знаю, що робити! – нарешті мовив він.
Вибравши на узліссі зелене міцне дерево, хлопець відтяв коротеньку гілочку, загострив один її край і вставив у дірочку, яку виколупав у карку Козли. А для вірності він ще й взяв із дороги каменюку і поміцніше забив палю в дірку.
– Тпр-р-ру! – заволала Козла. – Мені від вашого стукоту аж трясця!
– Хіба боляче? – занепокоївся хлопець.
– Не те щоб боляче, – відповіла Козла, – але у мене аж трясця, коли мене трясуть.
– Ну, все вже позаду, – заспокоїв її Тіп. – Сідай-но, Джеку, і міцно тримайся за палю. От і не впадеш.
Отож Джек ухопився за палю, а Тіп скомандував: «Но-о-о!»
Слухняна Козла відразу підтюпцем побігла вперед, погойдуючись із боку в бік на кожному кроці.
Тіп бадьоро крокував поруч, радий, що товариства прибуло. Непомітно для себе він навіть почав насвистувати.
– А
