бадьоро, але потай шкодувала, що надала подругам можливість перенести візит на вівторок, оскільки її ентузіазм, так само як і спечений пиріг, давно охолов.
– Ніде не зміг дістати омара, тож, дочко, доведеться сьогодні обійтися без салату, – сказав батько, коли через півгодини зайшов до хати із виразом спокійної безнадії на обличчі.
– У такому разі можна використати курку. Те, що вона трохи жорстка, не буде помітно в салаті, – порадила пані Марч.
– Ханна на хвилиночку залишила курку на столі, й кошенята дісталися до неї. Мені дуже шкода, Емі, – додала Бет, котра, як і раніше, залишалася покровителькою кішок.
– Але без омара не можна, одного лише язика недостатньо, – рішуче заявила Емі.
– Що, помчати до міста й купити омара? – запропонувала Джо з великодушністю мученика.
– Ти, мабуть, з’явишся, тримаючи його під пахвою і навіть не загорнутого в папір, тільки щоб досадити мені. Я поїду за ним сама, – відповіла Емі, починаючи втрачати самовладання.
Сховавши обличчя під густою вуаллю і озброївшись витонченим дорожнім кошиком, вона рушила в місто, вважаючи, що прохолодне ранкове повітря заспокоїть її збентежений дух і додасть наснаги для майбутніх звершень цього дня. Після нетривалих пошуків предмет її прагнень було здобуто, так само, як і пляшка соусу. Щоб уникнути подальшої втрати часу, вона пустилася у зворотний шлях на омнібусі.
Оскільки там був лише ще один пасажир – сонна стара дама, Емі зняла вуаль і коротала нудну дорогу, намагаючись розібратися, куди пішли всі її гроші. Вона так захопилася підрахунками, що навіть не помітила нового пасажира, який заскочив до екіпажу прямо на ходу. Несподівано чоловічий голос вимовив: «Доброго ранку, панно Марч», і, піднявши голову, вона побачила одного з найелегантніших університетських друзів Лорі. Гаряче сподіваючись, що він вийде з омнібуса раніше її, Емі повністю ігнорувала кошик, що стояв біля її ніг. Внутрішньо привітавши себе з тим, що рішення вбратися в нову дорожню сукню було правильним, Емі відповіла на вітання молодого чоловіка з усією своєю чемністю й гідністю.
Бесіда йшла чудово, тож головне побоювання, яке мучило Емі, незабаром зникло: вона дізналася, що молодий чоловік виходить першим. Та саме в той момент, коли вона розповідала щось особливо вишуканим тоном, стара дама піднялася зі свого місця. Шкутильгаючи до дверей, вона перекинула кошик, і – о жах! – омар у всьому своєму вульгарному розмірі й почервонінні постав перед шляхетними очима пана Тюдора.
– Їй-богу, вона забула свій обід! – вигукнув молодий чоловік, котрий ні про що не підозрював, запихаючи багряне чудовисько на місце своєю паличкою і готуючись передати кошик старій дамі.
– Будь ласка, не треба… це… це моє, – пробурмотіла Емі, обличчя її було майже таким же червоним, як і її улов.
– О, чорт забирай! Прошу вибачення. Неймовірно гарно, чи не так? – сказав Тюдор із величезним присутністю
